Хата Марини стояла на краю села. За селом відразу виднівся ліс. Ця історія відбулася зимою, до подвір’я жінки ледь переставляючи лапи підійшла вовчиця. Вона була надзвичайно худа та змучена.
Жінка зовсім не злякалася тварини, бо вигляд у неї був вкрай нещасний та загрози вовчиця не несла. Марина зайшла в дім та віддала їй залишки від курки, яку жінка нещодавно запікала та не з’їла її всю.
Жінку дуже здивувала подібна ситуація та вона подумала, що тварина була дійсно в складній ситуації раз наважилась в такому стані підійти так близько до людей.
Вовчиця ще декілька разів приходила до хати Марини та сільські мешканці неабияк були незадоволені цією ситуацією. Жінка не звертала на них уваги та продовжила підкормлювати її.
Через деякий час вовчиця перестала приходити. Усі односельці цьому дуже зраділи та Марина уже звикла бачити її біля свого дому.
Пройшло два місяці та за вікном Марина почула знайомий шелест. Жінка поглянула у вікно та побачила, що це прийшла її гостя та привела з собою двох молодих вовченят. Тварини стояли неподалік та дивилися на Марину.
І тут жінка зрозуміла, що вовчиця увесь цей час підкормлювала своїх дітей тим м’ясом, що його давала жінка. Тепер вони йдуть з лісу та прийшли попрощатися.
Так і сталося, з того часу в лісі біля села вовків більше не бачили.
