Була сіра і пасмурна осінь. Кілька днів поспіль лили дощі. Я не охоче прокидався, щоб піти на роботу і так само не охоче виходив на вулицю, щоб піти додому ввечері.
У той вечір я старався чимшвидше дійти до зупинки. Не забруднитися у мене не було шансу. Адже падав дощ, і мій шлях прокладався повз будівельний майданчик. Тому щодня я приходив додому по вуха у болоті, навіть якщо намагався йти акуратно.
Я йшов як завжди. І тут біля щілини у паркані, що огороджував те будівництво я почув благальний, ледь чутний плач.
Ці звуки видавало маленьке кошеня. Бідолашне застрягло і не могло вибратися із болота. Я вирішив допомогти йому. Я опустився на коліна, засунув руку у ту щілину і взяв котика за тіло. Трішки доклавши зусиль, я зміг його звільнити.
Малий так налякався, що ним цілим трусило. Він був мокрий і в болоті. Ну хіба ж я міг його ось так залишити ще й у такому небезпечному місці. Тому я й взяв його з собою.
Ми разом, обоє наче у болоті вивалялися, попрямували до зупинки. На зупинці сиділа дівчина. Красива дівчина. Вона на нас глянула і щиро розсміялася.
Ось так, з того дня ми і сміємося втрьох. В одну мить я здобув домашнього улюбленця і кохану дівчину.
