Скоро мені виповниться чотирнадцять. П’ять років тому мої батьки розлучились. Ініціатором їх розриву стала мама. Тоді я залишилась жити з татом у нашій квартирі. Мама пропонувала мені переїхати до неї, але я не хотіла так багато змін, мені їх і так вистачало після розлучення батьків. Крім того, до останнього сподівалась, що мама повернеться.
Та з роками я зрозуміла, що нічого вже не повернути. З батьком жила чотири роки, а потім вирішила переїхати до мами. Мені набридло, що батько намагався постійно мене контролювати, дратувала його гіперопіка. Тоді я ще не розуміла, що він так поводиться, бо дуже мене любить і хвилюється, відчуваючи відповідальність.
Якось я підслухала мамину розмову телефоном, тепер боюсь залишитись на вулиці. Мене дуже непокоїть те, що я почула. Вона бідкалася, що втомилась від життя зі мною і не може дочекатись, коли я вже вийду заміж і житиму чим далі від неї. До цього ми з нею посварились. Мама розгнівалась, відібрала мій телефон і не дозволила спілкуватись з батьком.
Мені вдалось дістати назад свій мобільний і я одразу зателефонувала татові, щоб забрав мене назад до себе. Розказала все, що почула і про те, що для мами я тягар. Він почав мене заспокоювати. Пояснив, що насправді вона так не думає, а через свій запальний характер часто говорить необдумані дурниці. Запевнив, що мама любитиме мене завжди, не дивлячись ні на що.
Я швиденько поклала слухавку, коли до кімнати увійшла мама. Навіть толком не попрощалась з татом. Завтра обов’язково зателефоную йому знову. Мрію чим скоріше його побачити.
