Про наболівше. Мої батьки розлучені, тож коли виникло питання, хто допомагатиме мамі із молодшим братом – я не вагалась. Часто залишалась з нею, готувала їсти, прибирала розкидані іграшки. Гралась із братом, коли мама приходила втомлена з роботи.
Потім я помітила, що мені більше не дякують за допомогу. Це стало моїм обов’язком. Мама часто затримувалась після роботи, а коли поверталась навіть не брала брата на руки. Почала ходити на побачення і записалась на кулінарні курси. А мені ж лише 16. Я теж хочу інколи відпочити та розважитись із друзями. Коли ж, як не зараз, мені насолоджуватись життям.
Часом вона навіть відпрошувала мене зі школи, щоб я сиділа з братом, коли у неї випадав вихідний. Аргументувала це тим, що дуже втомилась і потребує побути наодинці.
Я не перечила, бо брата люблю та й хто ж як не я.
А нещодавно відбулось те, що стало останньою краплею. Мати заявила, що вони з її новим хлопцем зібрались на тиждень у гори. Я зраділа, бо ми давно нікуди не їздили, а гори я люблю. Але вона заявила, що брати нас не збираються і що я достатньо велика, щоб подбати про себе і про брата. Вона навіть не цікавилась, що я про це думаю. Просто подзвонила, щоб я купила необхідних продуктів на тиждень.
Я зірвалась. Висловила те, що давно не давало мені спокою. Що я не наймалась до неї на роботу. Та й якби наймалась, то хоча б отримувала б якийсь заробіток. А тут мене просто використовують. Вона повинна розуміти, що як матір має певні обов’язки перед дітьми.
Коли я вирішила поцікавитись, чому ж вона так поводиться і чому ніхто не питає мене про мої плани і бажання, вона відповіла: «Поки живеш під моїм дахом, будеш слухати те, що я скажу. Коли народиш власних дітей, тоді і будеш вирішувати як їх виховувати». Я сказала, що у такому випадку я більше не житиму під її дахом.
Посварившись з нею, я зібрала все найважливіше, забрала брата і поїхала до батька. Вислухала ще безліч неприємних слів, проте переконана, що мати лише зраділа нашому зникненню.
