Моя донька в молодості скоїла жахливу помилку. А цьому передувала неприємна передісторія. Ще студенткою вона закохалась не в того хлопця і завагітніла від нього, коли їй було лише 19 років. Вона щиро вірила у міцність їхніх стосунків та була переконана, що почуття хлопця справжні, а наміри серйозні. Казала, що вони ще й раніше обговорювали одруження та батьківство. Я, спираючись на життєвий досвід, розуміла, що у такому юному віці хлопців мало цікавить сім’я й діти. Але Інна казала, що розповість йому про вагітність та впевнена, що його реакція буде позитивною.
Вона пішла з ним на зустріч, а я місця собі не знаходила вдома. Не хотілось, щоб донька ще ззамолоду розчарувалась у чоловіках. Чекала з нетерпінням її повернення. Я хотіла помилятись та вірити, що хлопець, якщо й не зрадіє, то хоча б з гідністю прийме новину про те, що скоро стане батьком. Але мої здогадки підтвердились, Інна повернулась додому ледве стримуючи сльози. Зайшла до хати й поклала на стіл конверт з грошима. Хлопець, з яким вони планували спільне майбутнє, сказав позбутись дитини, доки ще не пізно. Він виявився не готовим до дорослого життя й не захотів брати на себе відповідальність за маленьке життя та вагітну дівчину.
Так і закінчились їх стосунки. Інні довелось приймати серйозне рішення самостійно, бо її Дмитро свій вибір вже зробив. І вона вирішила залишити дитину, бо переконана, що маля не повинно відповідати за помилки батьків. Вагітність минала без ускладнень, до лікарів майбутня матуся ходила рідко, а УЗД взагалі не робила. Вона хотіла, щоб про її вагітність знало чим менше людей. Народжувати мала наприкінці літа, то ж в університеті ніхто не знав про її делікатне положення.
Але під час пологів на доньку чекав сюрприз. Інна народила двійню. Так, як УЗД вона не робила, то ця новина застала нас зненацька. Вона розуміла, що з однією дитиною буде важко, але бути матір’ю двох немовлят – до такого точно не була готова і навряд би справилась. Довелося шукати вихід. Я запропонувала лишити одну дитину, а іншу віддати на всиновлення. Інна погодилась не роздумуючи. Це був для неї єдиний порятунок, ніби світло в кінці тунелю. Залишилось прийняти надзвичайно складне рішення: кого лишити – сина чи доньку.
Хлопчик народився дуже схожим на свого батька, тому Інна вирішила відмовитись саме від нього. З пологового виписувалась з донечкою на руках. Доки онучка була маленька, я допомагала доньці її доглядати та виховувати. Згодом Інна зустріла хорошого чоловіка, якого не злякав її статус самотньої матері. Вони одружились і вона з Катрусею переїхала жити до нього. Я була рада, що моя донечка нарешті знайшла щастя в особистому житті.
Минали роки, але про ту страшну таємницю знали лише двоє – я та моя донька. Коли Катрусі виповнилось вісімнадцять, вона привела в гості свого хлопця. Не потрібно було довго розглядати його, щоб зрозуміти, що ззовні він копія свого батька. А його розповідь про життя і сиротинці, лише підтвердило наші підозри.
Як таке могло трапитись, що серед величезної кількості однолітків, наша Катя обрала рідного брата?! Вони, мабуть, відчули якийсь внутрішній потаємний зв’язок. Ми з Інною не можемо більше приховувати таємницю й доведеться усе їм розповісти.
