Я сподіваюсь, таке більше ніколи не повториться у моєму житті. Неприємно навіть згадувати всю цю історію.
Минулого року, напередодні новорічних свят я познайомився з милою приємною дівчиною, на ім’я Ліза. Наші офіси знаходились по сусідству в одній будівлі. Якось зустрівшись у кафе на обідній перерві, розговорились та почали спілкуватись. Спілкування переросло у стосунки і я зрозумів, що закохався.
Я бачив з цією дівчиною своє майбутнє, тому захотів познайомитись з її батьками. Так, одного вечора Ліза запросила мене в гості.
Коли я прийшов, двері відчинив її батько. Такий статний, солідний чоловік. Та не зважаючи на свій поважний вигляд, виявився досить привітною людиною. Її матуся теж чудова приємна людина, зразу видно від кого в Лізи усі ці якості. Вечір минув прекрасно. Ми багато говорили і я почувався, як вдома. Думаю, що теж їм сподобався.
Через деякий час, Ліза сказала, що теж не проти познайомитись з моїми батьками. Але я відтягував це й момент як тільки міг. Я прекрасно бачив цю прірву між нашими родинами й розумів, що моя сім’я не рівня сім’ї Лізи.
Мої батьки зловживають алкогольними напоями. Я вже втомився з цим боротись. Просив їх змінити своє життя хоча б заради мене, але все марно. Коли життя поруч з ними стало нестерпним, мене забрала до себе бабуся. Вона по суті й виховала мене. Моя бабуся вихована, інтелігентна жінка. Ніхто не розумів, як у такої міг вирости настільки непутящий син.
Бабуся дбала про мене, як могла. Вона слідкувала, щоб я старанно навчався, вчила мене хороших манер. Ми часто відвідували музеї, театр, багато читали. Не маючи великого достатку, все ж здобув вищу освіту та став самостійним.
Коли не стало бабусі, її квартира відійшла мені. До батьків навідуюсь рідко. Мені прикро бачити, до чого вони себе довели.
Та Ліза наполягала, що вже час і мені зробити крок вперед та познайомити її з моїми мамою й татом. Я зрештою наважився та влаштував їхнє знайомство. Після цього я Лізу більше не бачив. Вона заблокувала мене у телефоні, й на роботі її більше не зустрічав. Навіть почав переживати, що з нею щось трапилось. Не хотів вірити, що вона покинула мене через моїх батьків.
Я таки наважився поїхати до неї додому, щоб з’ясувати у чому річ. Ліза погодилась зі мною поговорити, та розмова була не довгою. Вона пояснила, що її батьки не хочуть, щоб вона поєднувала своє життя з хлопцем із такої сім’ї.
Мене це неабияк засмутило. Я пояснював що моїм вихованням займалась бабуся і я зовсім не такий, як мої батьки, та наведені аргументи нічого не змінили. Бабусі вже немає, ніхто не може підтвердити моїх слів.
Уже минув рік, а я й досі не оговтався. Не можу позбутись почуття образи через несправедливість. У мене все життя по переду. Хочеться вірити, що ще знайду своє щастя.
