Може нахабство комусь і допомагає у житті, але у всьому треба знати міру та не переступати межу.
Зі мною трапилась одна історія, яка показала, що деякі люди цієї межі не знають. Я їхала у потязі на верхній поличці. Моя сусідка по купе взяла за звичку брати мої речі без дозволу. То чаю в мою чашку наллє, то капці взує.
Та я дівчина не промах і терпіти такого не стала. Сказала їй прямо, що не люблю коли беруть мої особисті речі, тим більше не запитавши дозволу. Вона перепросила, але зовсім не щиро, я б сказала – нехотя. А потім взялась за старе і продовжила у тому ж дусі. Мабуть, вона так вихована, що не розуміє елементарних речей.
Скоріш за все, ця пані забула своє змінне взуття та частину необхідних у дорозі речей. Вона стала витирати руки в мій рушник, бо думала, що я не помічаю. Я тоді не зробила їй зауваження. Згодом попутниця знову взула мої капці.
У цей час я якраз задрімала, а коли прокинулась і хотіла сходити до вбиральні, то не мала в чому. Лише, приблизно за хвилин п’ятнадцять, повернулась сусідка, а з нею і моє взуття.
Я ще раз наголосила, що проти, аби вона користувалась моїми особистими речами. Цього разу жінка не стала перепрошувати чи виправдовуватись. Вона незадоволено щось пробурмотіла та лягла, обернувшись до мене спиною. У цей момент я зрозуміла, що варто її провчити. Це буде дієвіше, за будь-які слова та прохання.
В мене в сумочці чого тільки немає. Був там і тюбик суперклею, про всяк випадок. Я люблю бути готовою, до будь-яких несподіванок, а клей може виручити, наприклад, коли взуття розклеїлось і треба його швидко полагодити.
Тому я взяла цей тюбик та приклеїла своє змінне взуття до підлоги. Довго чекати не довелось. Коли сусідка думала, що я знову дрімаю, вирішила вкотре скористатись моїми капцями. Саме тоді на неї чекав сюрприз. Вона їх взула, хотіла ступити крок, зашпорталась і полетіла долілиць! Треба було бачити її обличчя у цю мить. Я ледве стримувала сміх.
Хоча таким жорстоким методом, але мені таки вдалось привчити сусідку до елементарних правил поведінки.
