Мені потрібна порада! Мене звати Катерина і у мене є хлопець, якого я дуже люблю, і з яким ми нещодавно стали разом життя. Є один мінус – у нього є донька. Дівчинці 3 роки, але вона мені не потрібна. Знаю, що зможу бути матір’ю лише для своєї дитини. Десь там, у цієї дитини є матір, то нехай вона і займається її вихованням. Мене підтримують друзі, а батьки і хлопець не можуть мене зрозуміти.
Але давайте почнемо з початку. Ми зустрічаємось вже пів року і у нас чудові стосунки. Недавно ми разом винайняли квартиру, куди довелось переїхати втрьох. Я його попередила, що дитиною займатись не буду і сприймати її як рідну теж не зможу. Він, здається, погодився.
Квартира велика, дівчинка має свою власну кімнату. Я сподівалась, що свій вільний час вона буде проводити саме там, не заважаючи нам, як ми і домовлялись.
Я була дуже щаслива. Це так прекрасно, прокидатись поруч із коханою людиною. Я могла б ніжитись з ним у ліжку увесь день. Але ж малечі завжди потрібно прийти до нашої спальні і розповісти якусь історію, чи розкидати іграшки.
У такі моменти я стараюсь виходити з кімнати, щоб не злитись і не кричати на дівчинку і на свого хлопця. Для мене ця дитина завжди буде чужою.
І з того часу як ми з’їхались, я помітила, що ми стали віддалятись. Ніби мої стосунки із дитиною впливають і на нас. Ми вже не такі закохані як раніше.
Часом я помічаю, що мій хлопець проводить з дитиною набагато більше часу, ніж зі мною. Він навіть заявив мені, що ми не зможемо мати майбутнього, якщо не станемо сім’єю, а у цій сім’ї уже є дитина. Я на це не згідна.
Я не хочу, щоб ці стосунки закінчувались через малу дитину? Але й все життя прикидатись люблячою матір’ю я теж не збираюсь. Це все ж таки не моя дитина і ніколи нею не стане. То чи варто продовжувати обманювати себе, що все знову буде добре?
