Я завжди хотіла займатись тим ділом, яке приноситиме мені й задоволення і гроші. Так, я спробувала запустити власну справу. Над бізнес-планом почала працювати ще під час декретної відпустки, щоб теж вкладати якісь кошти до сімейної казни. Зараз мій старший син вже школярик, а донечка ходить до садочка. Після декрету я могла б повернутись на старе місце роботи, але вирішила зайнятись власною справою.
Цей шлях почався з невдалої покупки взуття. Черевички, які я придбала у комісійному магазині трішки тисли, тому вирішила їх продати через інтернет. Сподівалась, що покупець зрештою знайдеться.
Зробила детальний опис товару, якісні фотографії й навіть написала причину, через яку вирішила їх продати. Того ж дня мені відписала дівчина. Вона без питань скинула вказану суму на картку, а я швиденько понесла черевички на пошту.
Та вигоди з продажу я не отримала ніякої. Як придбала їх за триста гривень, так і продала. Згодом, вирішила на цьому не зупинятись та збути свою сукню, яку купувала до подруги на весілля. Вона була дуже нарядна і просто лежала в шафі без діла, у кафе чи на прогулянку таку не одягнеш. Коли створювала оголошення, то випадково вписала не ту суму, замість 250 грн, зазначила ціну в 520 грн. Я була неймовірно здивована, коли через кілька днів її захотіли купити.
Це й допомогло мені наважитись створити власний онлайн-магазин і продавати на ньому речі придбані на комісійному ринку. Сестра сміється з мене, й каже, що це безглузда ідея, перепродувати ношені речі.
Мені була не приємна її реакція, навіть трохи образилась. Але водночас, насмішки сестри посіяли у мені зерно сумніву. Може й справді, покинути цей замисел й повернутись на колишню роботу.
