Моя мама стільки шляху пройшла, щоб я у неї був.
Мама, всі ми розуміємо, що криється за цим словом і за цими чотирма буквами. Так, для мене моя мама – це справжній герой.
Моя мама була молодою і красивою жінкою. У неї був чоловік, і все у них наче було добре. От тільки коли вона завагітніла вперше – у них зовсім нічого не було. Тоді чоловік мами змусив її зробити аборт.
Прожили вони ще кілька років. Заробили гроші і на квартиру і на автомобіль. Чоловік захотів дітей. От тільки вони у них не виходили.
Мама почала ходити по лікарях з надією одного гарного дня почути звістку, що вона вагітна. Та це були тільки її мрії яким не судилося збутися.
Після того випадку мама стала зовсім безплідною. Вона плакала кілька днів і не виходила із своєї кімнати. А коли врешті вийшла – побачила, що чоловік її покинув.
Мама не хотіла жити. Настільки погано їй було. Вона навіть вирішила кинутися під машину чи з моста.
Вийшла пізно вночі і йшла вузькими вуличками. Мама була тоді навіть трохи випивша. Їй почувся дитячий плач. Вона не розуміла, що ж це коїться навкруги. Їй здавалося, що вона сходить з розуму.
Лише дитячий плач справді був, це був мій плач. Мама просто йшла на звук. Вона підійшла до якогось закинутого кіоску. Там побачила мене, закутаного у якесь старе покривало. Збоку була записка: «Мені він не потрібний. Дайте йому шанс на життя, якщо знайдете».
Мама взяла мене на руки і побігла додому. Вдома вона привела себе і мене в порядок. Вона не знала що їй робити.
Та на одній площадці з нею жила стара акушерка, яка й допомогла мамі. Вона підробила документи. За всіма паперами я був мамин син. Це наша таємниця.
І знаєте, я щасливий, що моя мама саме ця жінка. Вона подарувала мені життя, а став сенсом її життя.
Я навіть не уявляю себе сином якоїсь іншої жінки.
