– Доброго дня, пане Іванов. Ми вже з вами знайомі, я директор школи вашого сина. Ми звикли до того, що ваш син погано поводиться, це вже не новина, ні для вас, ні для нас. Але ось те, як він почав знущатися з вчителів ні в які ворота не лізе!
– Богдан Олександрович, ми ж уже говорили про ті надписи у туалеті. І син, і я вибачилися.
– Ох, якби ж це була єдина погрішність вашого сина! А їх тут скільки, що можна цілу книгу складати! Я вже й забула про ті надписи, це ж було кілька місяців тому. От, наприклад, недавно, ваш син вирішив жорстоко пожартувати над вчителями. Залив у лід 100 гривень й поставив його перед школою. Наша вчителька історії ледь ногу не зламала, намагаючись їх дістати, мовчу вже про вчительку початкових, яка ногу таки підвернула і каблук зламала!
– Ну, він же це не зі зла робив, мабуть, думав, що всі посміються і на тому все.
– Добре, нехай це буде жарт, якщо ви так хочете, але те, що він зробив з вчителем фізкультури…
– А що ж він зробив? Він же любить займатися спортом, впевнений, що…
– Любить і спортом займатися, і за дівчатами старшокласницями підглядати, але до цього ми повернемось іншого разу. Він разом з учнями почали просити вчительку сісти на шпагат, а вона ж уже не молода, як сіла, так і не змогла встати, щось замкнуло. А він вирішив, що так її додому й віднесе. Взяв ще двох таких дурників і понесли її додому.
– Ну, у цьому ж теж не має нічого поганого, хотів її допомогти.
– Так, сильно хотів, що так і залишив їх біля квартири у такій позі, бо двері довго ніхто не відкривав, то вона там так до пізнього вечора стояла. Люди повз проходили й хвалили її, мов така молодець і тут спортом займається! Після того ще тиждень ходила, як циркуль!
– Ну він же не навмисно залишив її там, просто не знайшов іншого виходу!
– Звичайно, не знайшов… А от що ви скажете про те, що сталось на уроці малювання? Вчитель попросив дітей принести предмет натхнення й малювати його, мов урок на вільну тему. Діти там принесли, а ваш син додумався запросити живу дівчину, натурницю! Вона там як «натурально роздягнулась», то у нашого вчителя серце прихопило. Ледь до тями його привели! Мовчу вже про те, що він тепер не доїдає, а гроші відкладає, щоб ще раз її побачити!
– Богдан Олександрович, думаю, прийшов і мій час поговорити з цим баламутом! Ну що, розповідай, де ж ти гроші взяв на натурницю!
– Ну, у мене ж є копілка, куди я гроші на велосипед відкладаю, звідти й взяв.
– І де ж ти її знайшов?
– Як де? Так у тебе їх номерів…
– Все, не хочу про це розмовляти!
– Гаразд, давайте інше розберемо – втрутився у розмову директор – От тільки сьогодні наша кухарка через нього свідомість втратила. Він приніс якийсь білий порошок в упаковуванні від прального порошку і почав їсти перед нею.
– Сину, нащо ж ти пральний порошок їси?
– Тату, не їв я порошок, це молоко сухе! Ну, все, ви тут ще поговорять, а я йду, у мене урок через п’ять хвилин потрібно ще матеріали підготувати.
– Ну, що ж Іванов, ось і поговорили. Ви хоч вдома з сином якось це вирішить, бо ж не має на нього порятунку. Він же у нас вчителем працює, а поводить себе, як останній хуліган.
