Я завжди відчував підтримку батька. Де б я не був та, що б не робив, завжди знаходив час, щоб йому зателефонувати. Розповідаю про свої справи й завжди цікавлюсь його життям та самопочуттям. Я звик до того, що він вміє дати мудру пораду, спираючись на свій великий життєвий досвід. Поряд з ним завжди почував себе спокійно та захищено. Що б не траплялось у моєму житті, усім ділився з батьком. Я навіть не замислювався, що колись все може круто помінятись.
Якось я не міг до нього додзвонитись. Зателефонував сусідці, щоб перевірила чи батько вдома й, чи з ним все гаразд. За кілька хвилин вона мені передзвонила й повідомила, що тата не було вдома. Проте, його щойно привів син мого товариша. Виявляється батько чомусь йшов дорогою в протилежну від свого дому сторону. На щастя його побачив Євген та привів додому.
Після огляду в клініці, лікар пояснив, що батько більше не може жити сам, йому потрібен догляд. У нього провали в пам’яті, може кудись піти, заблукати, що потім робити? Того ж дня я привіз тата до себе. Ми виділили йому окрему кімнату. В ній він проводить найбільше часу. Спершу поводився досить насторожено. Виходив зі своєї спальні, лише коли ми з дружиною поверталися з роботи. Тому тепер я намагаюсь ніде не затримуватись. Кожного вечора мерщій поспішаю додому. Знаю, що там мене з нетерпінням чекає мій тато. Так дивно, з вольового, мужнього чоловіка, він перетворився на малу дитину. Інколи здається, що не знає, як себе правильно поводити. Ми ніби помінялись ролями. Тепер я піклуюсь про батька та кажу йому, що і як робити.
У нього дуже хороший, спокійний характер. Я намагаюсь проводити з ним більше часу, щось розповідаю, морально підтримую. Коли ми сідаємо до столу, то завжди кличемо тата. Він їсть тихенько, маленькими шматочками, обережно відкушує, аби не накришити. Боїться, щось перекинути. Я його втішаю, але він все одно робить все з великою обережністю. Полюбив молочний шоколад, хоч ніколи не був його поціновувачем. А зараз, як принесу плиточку, то радіє, мов дитина. Скромно куштує, запиваючи чаєм. Я оберігаю його, хочу аби він почувався впевнено та спокійно, знав, що я завжди поруч. Він мій тато. Я хочу, щоб він прожив якомога довше. Мені спокійно на душі, коли він біля мене.
Не знаю, хто що відчуває у такі моменти при подібних обставинах, але піклуюсь про батька, як про рідну дитину. І те лише тому, що відчуваю, що це мій обов’язок, а просто, з любові та поваги до нього. Я готовий пожертвувати власним часом та зручностями, аби він тільки був поруч якомога довше.
