Ми переконані, що ті хто нам важливий у житті, завжди будуть поруч й часто не дорожимо коханими людьми, сприймаючи їх за належне. А інколи надто пізно усвідомлюємо, що щастя не вічне.
З майбутньою дружиною ми познайомились у нас на фірмі. Її перевели з іншого відділу й всі чоловіки сохли за нею. Маргарита й справді була надзвичайно красивою. Розкішна блондинка зі стрункими ніжками та чарівною посмішкою.
Я вже тоді зрозумів, що хочу провести з цією жінкою решту життя. Почав проявляти до неї знаки уваги, дарувати квіти й робити приємні сюрпризи. У кінці робочого дня ми часто ходили у кафе, чи до ресторану й обоє обожнювали кінотеатр. Між нами зав’язались романтичні стосунки та вже за півтора року рідні й друзі гуляли на нашому весіллі. Співробітники вітали нас зі створенням сім’ї, бажали вічного, незгасного кохання. Тоді, багато хто з колег-чоловіків мені заздрив.
Вже за два місяці ми дізнались, що скоро станемо батьками. Тішились своєму щастю та чекали на появу первістка. Разом з дружиною ходили магазинами, обирали усе необхідне для нашого малюка.
Ми мешкаємо у двокімнатній квартирі. На обстеженні дізнались, що у нас дівчинка, тому одну з кімнат облаштували у біло-рожевих тонах.
Ніщо не передбачало біди, але є те, на що ми вплинути не можемо. Доля відібрала у мене кохану дружину. Вона не пережила пологів і я залишився сам із новонародженою донечкою на руках.
Вікуся дуже подібна на свою маму. Я завжди думаю про дружину, коли дивлюся на неї. Згадую, які ми були щасливі, та як чекали на поповнення у сім’ї. Тоді я сприймав своє щастя, як належне й не думав, що колись втрачу кохану людину. Цінуйте тих, хто поряд, хто примушує ваше серце битись частіше, кожна мить має значення. Зараз я це розумію.
