Зі свекрухою у нас завжди були нормальні стосунки. Ми не сперечались і завжди знаходили точку порозуміння. Я ніколи не відмовляла їй у допомозі. А так, як мій чоловік часто буває за кордоном, то я намагаюсь дбати про його матір, як про рідну. Підвожу її у поліклініку, коли потрібно, купую продукти, ліки. У сезон відвожу на дачу, та забираю, коли потрібно. Вона завжди бере із собою сусідку. У її товаришки троє дітей, і сім’я досить таки не заможна.
Якось попросила мене про чергову послугу. Вона хотіла, щоб я підвезла сусідку з дітьми на продуктовий ринок. Та хотіла придбати борошна й овочів. Я не відмовила у допомозі, мені все одно було по дорозі.
Та з часом та сама товаришка Лідії Василівни почала постійно використовувати мене, як водія. А якось узагалі розписала мені цілий маршрут по місту, щоб вона скрізь встигла. Я довгий час не наважувалась їй відмовити. Жертвувала власним часом і витрачала власні кошти на пальне. І ні разу не почула слів вдячності. Я намагалась їй натякнути, що мені набридли справи й ставлення, та вона ігнорувала будь-які мої натяки.
Тиждень тому я вирішила серйозно поговорити зі свекрухою, пояснивши їй, що більше не буду водієм для її сусідки. Мені це обтяжливо й не вигідно. Я витрачаю власні гроші на чужу для мене людину. Так, ми вперше серйозно посварились. Лідія Василівна обізвала мене скнарою і бездушною. Я попросила чоловіка зателефонувати матері та переконати її не псувати стосунки з невісткою через подругу по під’їзду. Та поки що, ми досі не розмовляємо. Коли повернеться чоловік, потрібно буде зустрітись та розставити всі крапки на “і”, й донести до свекрухи наскільки це безглузда ситуація.
