Якраз снідав на кухні, коли задзвонив мій мобільний. Поглянув, дзвінок від тещі. Вона дуже рідко до мене телефонує, хіба, щоб зі святом якимось привітати. Зазвичай дзвонить до дружини, а тут до мене ще й з самого ранку. Думаю, мабуть, щось важливе, тому вирішив підняти слухавку. Теща схвильованим голосом запитує:
– Валя ще спить?
– Так, ще в ліжку. Щось термінове? Розбудити її?
– Ні, хай спить. Але коли прокинеться, кажи, що батько через погане самопочуття потрапив до лікарні. Йому зле, а ніхто за нього не береться. Лікарі на вихідних. Поставили крапельницю та й по всьому. Навіть УЗД нема кому зробити й аналізи перевірити. Та ти не переймайся, Дмитро приїде і допоможе розв’язати проблеми.
Дмитро – рідний брат моєї Валі. Він закінчив медичний коледж, але за професією не працював жодного дня. Тому не важко здогадатись про те, який він спеціаліст. Та відсутність практики не стає йому на заваді, коли починає призначати рідним лікування та ставити діагнози.
Минулої зими він мало не відправив батька на той світ, коли відвіз його до лікаря, який не помітив запалення легень. Ми б вже справляли роковини по тестю, як би я не показав його нормальному спеціалісту. Вже однією ногою старий був на краю невідомості.
А кілька років тому подібний випадок стався з тещею. Синок так залікував звичайну простуду, що та мало копита не відкинула. Мене тоді попросили не втручатись, навіть не сказали у якому відділені вона лежить.
Цього разу я вирішив, хай розбираються самі. Валю зразу попередив, що втручатись не буду. Життя мене вже навчило чим це все закінчується. Вдячності ніякої лише докори, що Дмитро і сам прекрасно б з усім впорався.
Звісно, хвилююсь за тестя, він вже старий, може й не пережити експерименти синочка, який вважає себе супермедиком. Але не хочеться наступати на ті самі граблі знову. Тим більше мене про це ніхто не просить.
