Іра їхала додому автобусом. Коли на наступній зупинці до салону увійшов чоловік, вона зразу його впізнала. Це Вадим і вони вже дуже давно не бачились. Підійшла ближче та поклала руку йому на плече:
– Привіт, Вадиме. Впізнав мене? Це я Іра. Ми так давно не бачились, а ти ні стілечки не змінився, такий, як і п’ять років тому.
– Здрастуй, Іро. Чого ж не впізнав. Впізнав, звісно. Що тут робиш?
– До мами в гості приїхала. Але завтра вже додому повертаюсь. А що в тебе нового? Одружений? Діти є?
– Мені час виходити. Приємно було побачитись. Хай щастить!
Іра стояла мов у воду опущена. Колись цей хлопець присягався їй в коханні й готовий був зірку з неба дістати. А зараз холодний та байдужий. Аж не віриться, що це одна й та ж сама людина. Поїхавши провідати маму, дівчина сподівалась, що зустріне десь Вадима. Але не так вона уявляла їхню зустріч. Сподівалась, що його почуття не згасли, попри її колишню зраду. Та, з усього видно, що тепер вони чужі люди.
Насправді Вадим вийшов на дві зупинки раніше. Він не раз уявляв зустріч з Ірою, обмірковував, що скаже. Але все відбулось так спонтанно. І знову за ще мило в грудях. Ні, він вже не кохає її, та навіть пробачив, але спілкуватись бажання немає. Як добре, що він знайшов гідну дівчину і зараз щасливий з нею стосунки з Ірою залишились просто неприємним спогадом.
