Батьки вже не могли дочекатись, коли я покину їх квартиру. Мама з батьком розлучились і на його місце прийшов вітчим. З того часу я стала почуватись чужою у власній сім’ї. Мама дарувала всю свою увагу та любов новому чоловіку, а мене практично ігнорувала. Вітчим незлюбив мене з першого дня. Тому вони обоє мріяли, щоб я швидше вийшла заміж та покинула квартиру.
З майбутнім чоловіком нас звів мамин чоловік. Очевидно, йому неабияк набридла моя присутність. Його брат мав сина, от і вирішили вони нас посватати. Євген був досить мовчазним, замкнутим та не любив гучні компанії. Але саме такі хлопці мені на той час подобались. Ми багато в чому були схожі, тож порозумілись. Велике весілля не влаштовували, відсвяткували у сімейному колі. Стало зрозуміло, що я переїду до нього.
Все було б нормально, як би не жахливий характер моєї свекрухи. Вона дуже важка людина. Не давала мені дихнути вільно. Постійно чіплялась зі своїми докорами та критикою. Ще і Євгена проти мене налаштовувала. Я терпіла, скільки могла. А потім дізналась, що вагітна.
Це не вирішило проблем, тільки додало нових. Коли я не мала сил на домашні справи, свекруха казала, щоб не прикидалася, вона теж колись виношувала дитину і це не заважало їй працювати та дбати про сім’ю. На цьому вона не раз наголошувала при розмові зі своїм сином, аби виставити мене ледачою брехухою.
Згодом, під час огляду, мені повідомили, що у мене двійня. Через це час від часу я лягала на збереження. Неймовірно прикро, але чоловік жодного разу мене не провідував. Схоже, мамин вплив виявився сильнішим за будь-які аргументи. Коли, після народження синочків я повернулась додому, то на мене чекало справжнє пекло. Грошей постійно не вистачало, я не могла про себе подбати. А Євген мовчки відлежувався на дивані, доки його матір змішувала мене з багнюкою, бідкаючись, що сиджу на її шиї.
Якось я не спала всю ніч. По черзі колисала малюків. Ніхто не встав, щоб мені допомогти. На ранок, знесилена та голодна вийшла на кухню. Та щойно взяла бутерброд, як залетіла свекруха й вихопила його у мене просто з рук. Почала кричати, що для себе його приготувала та бідкатись, що у власному домі їй немає спокою.
У цей час мій чоловік дивився на цю сцену з позиції глядача, не втручаючись. За цілий день я не мала змоги вибігти до магазину, тому від голоду вже паморочилось у голові. А Євген у цей час, нічого мені не сказавши, просто кудись зник. Ця ситуація виявилась останньою краплею. Моєму терпінню прийшов кінець. Я зібрала свої та дитячі речі й пішла геть.
Звісно, вітчим з мамою не зраділи побачивши мене на порозі. Слухати щодня дитячий плач не входило у їх плани. Тому вирішили забрати до себе бабусю, а мене відправити жити у її стару, захаращену квартиру. Тепер я жила сама. З фінансами було скрутно. Єдине, що не давало пропасти з голоду – це допомога від держави. Але й цієї суми часто не вистачало на необхідніше. Я вирішила не затягувати з переоформленням документів.
Домовилась із вітчимом, що відмовлюсь від своєї частки квартири в якій вони живуть, а натомість помешкання бабусі перейде мені. Одразу прописала там синів. Не бачила просвіту між домашніми клопотами.Вставала вдосвіта, щоб приготувати їсти, потім прала речі, прибирала, няньчилась з малюками, вивозила їх на прогулянки. З часом звикла до постійного шуму та метушні. Мені здавалось, що я з людини перетворилась на якогось бездушного робота. Стала геть беземоційною, навіть до власних дітей нічого не відчувала.
Легше стало, коли хлопчики пішли у дитячий садок. Я змогла влаштуватись на роботу. Платили не багато, але на прожиття вистачало і було куди розвиватись. Якось, коли забирала дітей з садочка, випадково зустріла колишнього чоловіка. Він був вражений та розчулений, побачивши, як підросли його сини. Засипав мене компліментами й підвіз нас додому, хоча я всіляко намагалась відмовитись.
За три дні Євген прийшов просити у мене пробачення та благав повернутись до нього. Але ж три роки минуло! Найважчих у моєму житті! За цей час він жодного разу не поцікавився, як наші справи. Жив у власне задоволення. Ось, навіть автомобіль новий придбав. Я не поспішала давати йому відповідь. Сказала, щоб спершу брав до себе дітей, а там побачимо. Того ж вечора Євген мені зателефонував й повідомив, що матір вигнала його з квартири. Причиною стало спілкування зі мною та моїми дітьми. Я не готова до спільного життя з ним. Хай спробує, що це таке бути самотнім та нікому не потрібним і спробує вижити, як колись виживала я.
Я на роздоріжжі, не знаю, як вчинити правильно. Порадитись немає з ким. І взагалі не розумію чи він мені потрібен зараз. Але з іншого боку – хлопчикам потрібен тато. Не хочу помилитись і знову страждати.
