Якоїсь миті я зрозуміла, що досить. Досить тягнути все на собі та працювати на виснаження. Я так втомилася від щоденних обов’язків. Кожного дня одне й те ж саме – приготуй їсти, відведи дітей до школи та у садочок, потім на роботу, там сиджу до вечора за купою документів. Повернувшись додому ввечері я теж не відпочиваю. А чоловік ще й обурюється, що вчасно не приготувала вечерю, чи у квартирі речі не на місцях. Діти теж потребують уваги: з меншою погратись, зі старшим – уроки повчити. Всім від мене щось треба. Кожного дня проживаю день бабака, вони всі, як під копірку. Вже нерви не витримують. Я навіть почала замислюватись про розлучення, але ж що це мені дасть. Хочеться просто відпочити від усіх, хоча б на деякий час побути у спокої.
На початку подружнього життя ми із чоловіком дозволяли собі відпочити раз в рік у теплих краях. Це дозволяло відволіктись та набратись сил і наснаги. Та тепер все інакше. Коли ми стали батьками наше життя кардинально змінилось, я забула, що таке відпочинок. І я дуже сумую за колишніми часами.
Тепер у кожного з нас свій розпорядок. Чоловік щоп’ятниці зустрічається з друзями у спортбарі. А я не маю навіть часу, щоб сходити з подругами у кафе. Колись у нас була спільна компанія і ми відпочивали усі гуртом. Тепер у мене постійно якась робота, як не на фірмі, то вдома. Я стараюсь заробити грошей, щоб наша сім’я мала достойний рівень життя.
Звісно, я могла б махнути на все рукою і хоча б на вихідних зустрічатись із друзями, але немає на кого лишити дітей. Чоловік не хоче сидіти з ними сам, а я не хочу лишати їх на чужу людину та наймати няню. У іншому кінці міста живе матір чоловіка, але вона без особливого ентузіазму приймає онуків у гості.
Тому, коли завдяки гарячій путівці, у мене з’явилась можливість полетіти відпочивати до Єгипту, я наважилась не зволікаючи. Моя близька подруга зголосилась летіти на відпочинок зі мною. Я приїхала додому, мерщій зібрала валізу, дітей відвезла до свекрухи, а чоловіку залишила записку на столі, щоб забрав їх, як повернеться із посиденьок з друзями. Мені було абсолютно байдуже, що він про це все думає. Він не цікавиться моїми почуттями та переживаннями. Гадаю, за ці кілька днів спробує, як це одному справлятись із двома дітьми та хоч задумається, як мені важко.
