Моя донька поступила до університету у столиці. Скоро буде перебиратись туди, чому дуже рада. А у мене в Києві родичі живуть, з якими я давно не бачилась, тож вирішила зробити дві справи одночасно: дочку провести та їх відвідати.
Я, як і завжди, купила подарунків, щоб не з пустими руками їхати, взяла з дому декілька закруток і відправилась із донькою у дорогу.
Після приїзду гуляли Києвом і зробили всі необхідні справи для університету. Дочка залишилась на ніч у подруги. Я ж поїхала до племінниці. Вона мені зраділа, як мені спершу здалось, і одразу покликала на кухню на чай, щоб перепочити. Я на той час вже дуже зголодніла. Проте на столі, окрім чаю та декількох скибок хліба з маслом, більше нічого не було. Я здивувалась, але вирішила, що вона просто не встигла після роботи нічого приготувати. Тож я просто пішла спати.
Але вранці ситуація повторилась. Чай і хліб з маслом. Я вирішила натякнути їй, тож сказала:
- Не хочеш чогось ситнішого на сніданок? Я ж різних смаколиків привезла.
На що племінниця ображено відповіла:
- Я завжди так снідаю На сніданок більше нічого не потрібно, лише чай та скибка хліба.
Я трохи засмутилась, але вирішила, що зможу перекусити у місті, разом із донькою.
Так і вчинила. Прогулялась з донькою і поснідала в дуже атмосферному маленькому закладі, тож мій настрій значно покращився.
Повернулась я знову пізно ввечері і знову дуже голодною. Сподівалась, що цього разу на мене чекає ситна вечеря, особливо після розмови, яку ми мали вранці. Яким же ж великим було моє здивування, коли я знову побачила на столі чай і хліб з маслом. Я вже не могла цього терпіти, тому просто забрала свої речі і останню ніч провела у готелі, де годували дуже смачно.
Даремно я узагалі до неї поїхала. Мала б одразу зрозуміти, що мені у цьому домі не раді. Лише даремно подарунки купила.
