Я вже просто не витримую. Після р0злyчeння я не мала куди піти з малою дитиною, і єдиним виходом було повернутися до батьків. Тепер моя мама не втрачає ні хвилини, щоб вкотре нагадати мені, яка я невдаха, якщо к0лuшнiй чоловік навіть не сплачує мені аліментів.
Мене звуть Вікторія. Мені 29 років. Маю донечку Надію, якій три роки. Вона – мій єдиний сенс життя. Чоловік мій виявився зовсім не таким, як я того очікувала. Початку все було прекрасно. А згодом в його житті все частіше стали з’являтися друзі, нічні гуляння, бари. На нас з дочкою йому було абсолютно начхати. Тоді в один момент я не витримала та подала на розлучення. І, як не дивно, він навіть мене не тримав та не намагався бодай щось пояснити.
Я повернулась жити до своїх батьків, і тоді почалося справжнє пекло. Чоловіка мого вигнали з роботи, тож він тепер безробітний, аліментів не сплачує. Суд встановив йому платити мінімальну суму, але і ті гроші я отримала всього два місяці. У мене, по правді, немає ні часу, ні бажання бігати по службах та вибивати в нього ті гроші. Я одразу знайшла роботу, щоб мати змогу забезпечувати дочку. Я наполовину з батьками оплачую комунальні, купляю продукти. Донечка моя відвідує садочок.
А недавно я знайшла ще й підробіток – декілька днів у тиждень ходжу прибирати в офісі. Пора задумуватися і про окреме житло від батьків.
Наші стосунки з мамою не можна назвати хорошими. Так було від мого дитинства. Вона ніколи не намагалася мене зрозуміти, а батько вдавав, що нічого не помічає. Мати весь час вчила мене бути самостійною. На її думку, батьки не зобов’язані все життя допомагати своїм дітям. У нас так і було. В університет я вступила власними силами, навчалась також без їх допомоги. Під час навчання завжди працювала. А потім цей невдалий шлюб. Мама прийняла мене тільки через онучку, бо вона її дуже любить. Але я щодня чую мамині повчання.
“Скільки ти ще збираєшся сидіти на нашій шиї? Твій колишній чоловік он взагалі аліменти навіть не сплачує! Тобі не 18 років! У 29 ти вже повинна мати власне житло”. Домашні обов’язки я також виконую на рівні з мамою. Хоч буває й таке, що я просто не встигаю щось приготувати, адже постійно працюю. Тож інколи я купляю напівфабрикати. Моїй мамі й це не до вподоби.
Сплю я мало, всього 3-4 години на добу. Моє життя перетворилося в суцільне виживання – жодної радості чи відпочинку. Тільки дочка мене тішить. Однак моя мати вважає, що я не приділяю доньці достатньо уваги. Чесно, складається враження, що я не рідна своїм батькам. Невже це нормально, щоб рідна мама так ставилися до своєї дитини.
Можливо, мама має рацію. Я не завжди приділяю достатньо часу своїй дитині, але ж я повинна працювати, щоб заробити на окреме житло. Шукати нових стосунків мені вже не хочеться, та й кому потрібна жінка з дитиною? Орендувати квартиру не варіант, адже тоді прийдеться більше частину своєї зарплати віддавати за оренду.
А тиждень тому мені в голову прийшла одна думка. А що, якщо стати сурогатною матір’ю? Так я зможу швидше придбати нам з донькою окреме житло. Наступного дня я зателефонувала в клініку та дізналася про деталі сурогатного материнства. Втім, там є одна умова – з шостого місяця вагітності потрібно переїхати в столицю, щоб бути під постійним наглядом. Але ж як тоді бути з дочкою?
Вирішила поговорити з мамою, вона сказала, що це не вихід, а абсурд. І знову продовжує мені щодня докоряти. Що робити? Може попросити подругу, щоб вона три місяці приглянула за моєю донькою? Але ж так не хочеться залишати її на чужих. Не знаю, як мені зробити…Я вже просто втомилася від цього всього.
