– Мамо, Лесю, знайомтесь – це Вероніка, моя кохана. Маю надію, що вам вона також сподобається,- промовив Сергій.
Сьогодні брат привів свою наречену, щоб познайомити з нами. Ми старанно готувались до першої зустрічі. Одразу запросили гостю за стіл. Я помітила, що Вероніка рідко дивиться в очі, постійно відводить погляд. І коли щось запитуєш в неї, то ніяковіє. Думала, хвилюється, мабуть, просто сором’язлива дівчина трапилась. Але спілкувались нормально. Говорили на різні теми: про навчання, погоду, плани на майбутнє. Мама мене похвалила, зауваживши, що я цілий день допомагала їй на кухні готувати вечерю.
Перше враження склалось приємне. Ми побачили, що кохана Сергія дуже вихована, скромна та розумна дівчина. Та думка про гостю різко змінилась, після її витівки. Вона не спробувала жодної з приготовлених нами страв і взагалі поводилась максимально дивно. Цілий вечір поглядала на мого брата, ніби намагаючись щось пошепки йому сказати. Мама перепитала, чи все гаразд:
– Чому ти не їси? Все нормально?
– Просто я такого не їм. Дотримуюсь здорового харчування, а тут всі страви жирні, багато шкідливих продуктів використано. Я б і вам не радила цього їсти. Здоров’я важливіше,- промовила Вероніка.
Вона перепросила та встала за столу. Ми з мамою були розгублені, дивились одна на одну й не знали, як на це реагувати. Такого повороту ніхто не очікував. Вероніка пішла в кімнату, а мій брат слідом за нею. Я помітила, що мама мало не плаче. Я не розумію такої поведінки. Якщо не подобаються страви, то візьми щось, суто з поваги. То ж не обов’язково спустошувати тарілки. Але, як повинна почуватись господиня, коли гостя їй таке заявляє. Не було на столі нічого, аж настільки шкідливого, можливо, деякі страви жирнуваті, але не критично. Салат з крабових паличок з майонезом та чебуреки могла не їсти, але від печеної курки з картопляним пюре та голубців чи бутерброда, нічого б з нею не стало. Ми так старались, а вона повелась негідно.
Я пішла до них із братом, щоб сказати про те, що так не можна і, що цим вони дуже образили маму. Вона сидить у вітальні й ледве стримує сльози. Але Сергію байдуже, він підтримав Вероніку, навіть не натякнувши, щоб йшла перепросила. Мені огидно від такої поведінки та ситуації в цілому. А ви як думаєте, тут є на що ображатись, чи це нормальна ситуація?
