Наш син перейшов до сьомого класу. І якщо колись ми з чоловіком любили відвідувати батьківські збори, бо нашого сина завжди вчителі хвалили, що він розумний і старанний хлопчик, то останні півтори роки ми йдемо туди – як на каторгу.
Наш син дуже змінився. Чи це перехідний вік на нього так впливає, чи що – ми не знаємо. Однак він закинув навчання. Вчиться лише тоді, коли ми з чоловіком сідаємо поруч і слідкуємо, щоб він виконував домашнє завдання.
Останнім часом наче все почало ставати дещо краще. Ми приходимо додому з роботи і перевіряємо домашнє завдання. Так ось, майже місяць, син завжди його виконує ще до нашого приходу. Ми лише звіряємо його наявність.
Цього разу ми йшли на батьківські збори із кращим настроєм, ніж зазвичай. Попередні рази ми лише слухали лекцію класного керівника про те, який наш син непослух і порушник дисципліни, до того ж з усіх предметів нахапав двійок.
Директорка нам оголосила, що у нашому класі змінюється класний керівник. Попередня не витерпіла наших діток і звільнилася. Вона була ще зовсім молодою дівчиною.
До класу увійшла маленького зросту та повна жіночка, років біля шістдесяти. Це була вчителька математики. Дуже приємна на вигляд. Вона ще мого чоловіка навчала.
Так ось, ця вчителька звернулася до нас усіх з єдиним проханням. Вона попросила, щоб ми, батьки, були добрішими і уважнішими до своїх дітей. Щоб ми не вимагали від них успішності, а навпаки не сварили їх за двійки.
Основа нашого спілкування з дітьми повинна полягати у душевності. Старенька вчителька сказала це і мило усміхнулася, а далі додала що на цьому батьківські збори – завершені.
