Однозначно закривайте не цікаву книгу, не намагайтеся просто перегорнути сторінку. Із власного досвіду знаю, що це не дасть ніякого результату. Точніше результат буде, але геть не таким, яким би ви хотіли.
Так сталося і у мене. Із моїм колишнім чоловіком ми будували стосунки дуже довго.
Ми познайомилися на просторах соціальних мереж. Він проживав за кордоном, у іншій країні, хоча родом був із нашого міста. Гнався за кар’єрним ростом, от його життя і закинуло туди.
Ми довго переписувалися, почали часто розмовляти по телефону. Ми знали один про одного абсолютно все. Хоча жодного разу й не бачилися.
Коли влітку Олег приїхав до мами, розуміється ми одразу ж домовилися про зустріч. Наші стосунки ще більше зміцнилися. Ми розуміли, що кохаємо один одного.
Так ми прожили ще майже рік. То він сюди приїздив, то я брала кілька днів відпустки на роботі і мчала до нього. Нам було так добре разом. Для мене він був ідеальним, як і я для нього. Хоча, я тепер розумію, що я була повністю сліпа.
Через рік Олег знайшов роботу в Україні. Ми почали жити разом. Одружуватися він так і не пропонував, а коли я заводила розмови на цю тему – він мені розказував свої філософські трактати про те, що він ще не має машини, квартири, рахунку в банку і так далі.
Одного дня мені це набридло. Я вирішила, що не варто марнувати свій час на нього. Якщо я його люблю, то я згідна бути з ним і бідності, а от він зі мною схоже – ні.
Я зібрала речі і пішла. Так ми мирилися безліч разів. Я поверталася і йшла, і так знову і знову.
Настав день, коли ми таки одружилися. Та в принципі, цей штамп в паспорті нічого не змінив.
Наші стосунки залишалися на тому ж рівні, на якому були. Ми і далі продовжували безмежно любити один одного і в той же час сваритися. Сварилися ми тому, що я мріяла про спільну дитину, про те, щоб ми стали батьками.
А чоловік лише відмовлявся і надалі скиглив про машину, про власне житло і про стартовий капітал на дитину. Я все слухала і мовчки погоджувалася, адже все ще його любила.
Того дня коли я дізналася про свою вагітність, – я радо бігла додому. А чоловік мені лише сказав, що нам зараз не до дітей і сказав, що нам потрібно це обговорити.
Але як? Як можна обговорити дитину, яка уже є? Я ж не можу її просто змусити зникнути… А він мене переконував, що можу….
Я зібрала свої речі і поїхала до батьків. Зараз я мама, і я щаслива. А він один і нічого в житті так і не досягнув.
І знаєте, я рада, що закрила нашу з ним книгу. Адже я розпочала писати нову історію з іншим чоловіком і своєю дитиною.
