Ми з дружиною одружились одразу по закінченню університету. Заможної родини не мали, тож розраховувати не було на кого і дбати про свій добробут доводилось самостійно. Ми подолали багато труднощів, пізнали, що таке безгрошів’я і, як це жити від зарплати до зарплати. Це були не прості часи й тоді, моїм родичам була абсолютно байдуже до мене. Вони навіть не згадували про моє існування.
Та з великим трудом, завдяки нашій працелюбності й наполегливості, вже за шість років ми мали власний бізнес, що приносив пристойні кошти. Крім цього, дружина займалась додатковою роботою, щоб завжди залишатись на плаву. У нас народився прекрасний синочок. Хотілось дати йому все найкраще і ми все для цього робили.
І старались не дарма, адже згодом, не беручи ніяких позик, змогли придбати власну квартиру в хорошому районі міста. Це й стало переломним моментом, через який про нас згадали наші родичі. Як тільки виникали проблеми з грошима, вони без вагань просили мене допомогти. Мені було важко відмовити рідним, тому допомагав чим міг. Але те, як вони ставились до мене, коли я сам потребував підтримки, залишило свій гіркий слід. Тоді їм було байдуже чи маю я за що хліба купити, зате тепер тільки що, біжать до мене. Невже гроші важливіші за родинні зв’язки?
Три роки тому стався випадок, який розставив все по своїх місцях. Я потрапив у аварію і пів року провів на лікарняному ліжку. Цього часу було достатньо, щоб показати, ким є мої родичі насправді. Як тільки трапилось лихо, вони ніби розчинились у повітрі. Єдиний, хто не покинув у важкий момент, це двоюрідний брат дружини з сім’єю. Вони провідували, приносили продукти та проявляли співчуття й турботу. Я вдячний їм за людяність.
Решти родичів тепер для мене не існує. Не хочу наступати на ті ж граблі двічі. Я побачив достатньо.
