Я вже півроку працюю у магазині побутової техніки. Не було зовсім роботи за фахом і я влаштувалася на роботу до великого магазину, щоб не сидіти у батьків на шиї.
Мені все подобалося, робота легка і не пильна. Я навіть там познайомилася із чудовим хлопцем і ми зустрічаємося. От тільки моя начальниця викликала у мене деякий дискомфорт.
Навіть не так, не дискомфорт, а здивування. Ні, вона не була злою чи примхливою. Вона була надто мовчазна і в міру строга. Постійно ходила із стареньким кнопочним телефоном та планшетом із тріснувшим екраном.
Дивно, еге ж? Працювати на керівній посаді, бути директором цілого магазину побутової техніки ще й не маленького і ходити із такими старими девайсами. Сміх та й годі.
Я справді так думала до останнього часу.
Одного ранку я прийшла дуже швидко. В магазині були лише я і моя директорка. Я побачила, що вона щось дуже швидко шукає серед зарядних пристроїв. Чесно кажучи, вона влаштувала справжній безлад на вітрині. Порозкривала усі упаковки і порозкридувала самі зарядні на підлозі.
До відкриття магазину було ще майже сорок хвилин, то ж прибрати я б встигла. Я підійшла до неї, привіталася. Вона виглядала спантеличеною, засмученою і розбитою. Я поцікавилася чи можу я їй чимось допомогти. Вона грізно на мене глянула і крикнула:
– Чому у твоєму відділі всі зарядні пристрої поламані і не працюють?! Що це таке?! Я тебе звільню сьогодні ж.
Тепер спантеличеною була я. Як це не працює зовсім жодний і чому мене звільнять. Тут прийшов мій хлопець, він саме запаркував своє авто і також зашвидко прибув на роботу. Сьогодні якось зовсім не було корків на дорозі, то ж ми троє – ранні пташки.
Він працював у ремонтному відділі. Підійшов до нас, не міг зрозуміти що тут відбувається. Запитав у керівниці що і до чого.
Вона пояснила, що ні її телефон, ні планшет не заряджаються. І у неї залишилося зовсім мало зарядки. Ми запропонували їй обрати собі нову техніку, але вона відмовилася.
Вона була самотньою жінкою і в телефоні та в планшеті у неї зберігалися відео та фото її єдиної кішки, яку минулого року збила машина. Для неї ці спогади були дуже цінними. Окрім того на цих фото була і її дочка, яка вже кілька років живе в іншій країні і не приїздить додому.
Мій хлопець вихопив у неї з рук її телефон і планшет, мені подав знак, що варто починати складати все по своїх місцях і попрямував до своєї підсобки. Вже за кілька хвилин він визначив, що у пристроях просто зламалося гніздо для зарядки, тому вони й не працювали.
Вже до відкриття магазину, Славік переніс усю інформацію на новенький сенсорний телефон.
Щастю нашої серйозної директорки не було меж. Цілий день ми троє посміхалися і ніхто не міг второпати у чому ж справа.
