Якось моя донька вирішила з’їздити в гості до подруги, щоб провідати своїх похресників. Надя мешкає в іншому місті й моя Аня час від часу їздить до неї, щоб побачитись з дітьми й привезти їм гостинців. Ввечері я допомогла скласти їй усе необхідне, а батько приніс різних смаколиків та купив декілька іграшок для дітвори.
Наступного дня ми з донькою попрощались. Батько допоміг їй донести валізу до машини. Вона повинна була сісти на потяг о 12:45.
Таксі прибуло за двадцять хвилин, ми поклали валізу в багажник й донька вирушила до вокзалу. Та не минуло й п’ятнадцяти хвилин, як вона повернулась додому.
Ми були дуже здивовані й не розуміли, чому Аня передумала їхати.. А можливо вона щось забула? Все стало зрозуміло, коли донька відкрила валізу. Серед речей та іграшок сиділо наше мале кошеня. Ми й не помітили, що воно кудись зникло. Мабуть, доки ніхто не бачив, воно застрибнуло й сховалось у купі одягу. Добре, що донька почула, як в машині, щось жалібно нявкає.
Головне, що донька виїхала до вокзалу завчасно й мала у запасі ще пів години. Вона мерщій передала пухнастого неслуха мені у руки й побігла до таксі, яке чекало у дворі. Наше кошеня вже виросло й стало великим пухнастим сімейним улюбленцем, але ми досі з посмішкою згадуємо той випадок.
