Моїй доньці лише сімнадцять, а вона вирішила жити з хлопцем, з яким зустрічаються менш як три місяці. Ми з дружиною були ошелешені такою звісткою:
– А ви маєте де жити?,- запитав у доньки.
– Він переїде до нас,- відповіла вона.
Я сказав Наталці, що коли вже вони вирішили мешкати удвох, то хай шукають собі житло. До нас ніхто підселятись не буде.
– Якщо ти вважаєш себе достатньо дорослою, аби жити з хлопцем, то повинна сама розв’язати питання з житлом. Можете орендувати квартиру, але платити за неї доведеться самим. Якщо ти підеш від нас, то й на матеріальне забезпечення з нашого боку можеш не розраховувати. До того ж ти нас ще не познайомила з потенційним зятем. Ми не знаємо, що він за людина, чим займається, скільки йому років? Ти навіть не сказала, як його звати.
Наталка розповіла, що хлопця звати Артур, він студент інституту, йому двадцять років. Я був дещо приголомшений від почутого.
Але донька не стала вдаватись у подробиці. Зібралась та пішла на зустріч з коханим. Ми з дружиною не спиняли її. Зрозуміли, що краще підійти до ситуації делікатно та мудро. Сподіваючись, що зрештою вона передумає.
Не передумала. Вже за тиждень почала збирати свої речі для переїзду. Крім того, Наталка забрала із собою мікрохвилівку, тостер та ноутбук. Коли ми поцікавились для чого їй це все і куди вона зібралась, та повідомила, що житиме з Артуром у його матері. Ще раз перепитала, чи даватимемо ми їй якісь гроші для прожиття. Я відповів, що наше рішення щодо цього не змінилось. Ми не чинитимемо опір її намірам, але й підтримувати їх фінансово теж не станемо. Якщо така доросла, як вважає, то повинна вчитись розв’язувати ці питання самостійно.
Кожен день проходив в очікуванні телефонного дзвінка від доньки, але вона не дзвонила. Ми вирішили набратись терпіння. У її віці настрій може змінюватись миттєво, як і прийняті рішення.
Коли за місяць Наталка так і не зателефонувала, ми подумали, що вона таки впоралась із самостійним життям й повертатись не збирається. Вже почали ремонт у її кімнаті, аж раптом телефонний дзвінок. Донька запитує, чому ми не оплатили другий семестр навчання в університеті. Я спокійно відповів, що вона обрала вільне плавання й оплата навчання тепер теж на її відповідальності. Наталка образилась і більше не дзвонила.
Але одного дня, коли ми з дружиною повернулись ввечері з роботи, побачили неймовірну картину. Наша донечка поралась на кухні та вже досмажувала картоплю. Чому це настільки дивовижно? Просто раніше, її навіть тарілку було важко заставити помити за собою. А тут відкрились кулінарні здібності. Вона підійшла, попросила вибачення та міцно нас обійняла. Сказала, що усвідомила свою помилку і до самостійного життя справді не готова.
Додому Наталка повернулась лише з ноутбуком та валізою одягу. Позичена побутова техніка лишилась в Артура. Його мама забрала це, як плату за проживання. Ноутбук відібрати не вдалось. Ось так донька спробувала на смак сімейне життя. Сподіваюсь, зробить правильні висновки.
