Ми з сім’єю живемо в маленькому містечку, де народилась моя мама. Як наслідок, мої родичі по материнській лінії також проживають у цій місцевості. На жаль, наші стосунки не є справжніми, і всі досить нещирі та брехливі. Не зважаючи на це, ми зобов’язані збиратися всією сім’єю кожні вихідні та вдавати приязність і прихильність один до одного.
Це все через наші звичаї. Коли я була молодшою, моя бабуся щонеділі приймала у себе родину, накривала на стіл і чекала на їхній приїзд. Минуло багато років, а ми все ще збираємося таким чином, хоча склад учасників з часом змінився. Мої тітки, бабусі, дідусі, сестри й брати – всі збираються разом. Проте в глибині душі ми відчуваємо ворожість один до одного та сидимо за столом, надягаючи пластикові посмішки.
Я найбільше зневажаю ці зібрання, бо вони постійно мене в чомусь звинувачують. Одного разу, після закінчення коледжу, я звернулася до тітки з проханням допомогти мені з працевлаштуванням, думаючи, що їй це не важко, оскільки вона працювала менеджером у відділі кадрів. На мій подив, мені повідомили, що вакансій немає. Однак через тиждень, під час однієї з наших сімейних зустрічей, вони обговорювали мої перспективи працевлаштування і висміювали мій брак освіти та навичок для цієї роботи.
Згодом я вирішила вступити до університету і здобути вищу освіту, щоб їм на зло. Проте на мене посипалася ще більша критика, і вони відкинули мої амбіції, наполягаючи на тому, що я ніколи не зможу досягти успіху. Під час наших сімейних обідів вони постійно докоряли моїм батькам і бабусі за те, що ті погано мене виховали. На довершення навіть запропонували бабусі заповідати свою квартиру племінникам, а не онукам, оскільки ми не дбали про неї та нехтували нею.
Іншим разом я підхопила запалення після купання в холодній річці, і мені довелося звернутися до гінекологічного відділення. Як і передбачалося, мої родичі скористалися можливістю втрутитися в мої справи. Під час святкування ювілею моєї бабусі, замість того, щоб привітати її, висміяли мене за мою нерозсудливість і непередбачливість, стверджуючи, що я не зможу мати дітей в майбутньому через необачну поведінку. Моє рішення не мати дітей в той час їх не цікавило.
Через чотири роки ми взяли до себе бабусю, оскільки вона вже не могла самостійно себе обслуговувати. Однак до нас часто навідувалися непрохані гості, які критикували наші умови життя і звинувачували у тому, що ми нехтуємо бабусею. Не зважаючи на всі наші зусилля, родичі відмовлялися визнавати, що ми доглядали за нею.
Коли наша бабуся померла у віці 88 років, ми влаштували їй належний похорон, але наші родичі не прийшли. Вони з’явилися лише тоді, коли ми переписували її квартиру, скаржачись на розподіл її майна.
Після багатьох років негативу та критики з боку моїх родичів, я відчула, що повинна порвати з ними зв’язки та жити мирним життям. Однак я не наважувалася це зробити, оскільки погодилася стати хрещеною матір’ю доньки моєї двоюрідної сестри. Хоча мої стосунки з сестрою також були напруженими, я була сповнена рішучості виконати свій обов’язок хрещеної матері. Але навіть це рішення було зустрінуте вороже, коли я подарувала похресниці срібний ланцюжок, а родичі критикували мене за те, що я не подарувала їй золотий, навіть перераховували мої гроші й рилися в гаманці.
Зрештою, я прийшла до висновку, що більше не хочу мати нічого спільного зі своїми родичами. Я змінила номер телефону і відмовилась відчиняти їм двері. Згодом я знайшла розраду в нових друзях і зрозуміла, що сім’я може бути не лише з кровними родичами, але й з тими, кого пов’язує душа.
