Не люблю людей, які без дозволу беруть чужі речі. Це досить нахабно і якщо прості слова до них не доходять, доводиться вдаватись до інших методів. Так мені довелося провчити одного добродія, що їхав зі мною в одному купе. Він дозволяв собі користуватись моїм рушником. Та я вигадав, як оригінально йому п _омститись.
Цей чоловік їхав на нижній полиці, а моє спальне місце було зверху. Схоже, він не вважав, що користуватись чужими предметами для гігієни недоречно та огидно. Коли я спав, то він міг без проблем скористатись моїм рушником, доки його сохнув. Місце для сушки було знизу і я не завжди міг проконтролювати, щоб до нього ніхто крім мене не торкався. Але часто доходило до того, що я хочу витерти ним руки чи обличчя, а він мокрий.
Я попросив сусіда бути уважнішим, та не зачіпати мого рушника, але той лише знизував плечами, ніби не розуміючи, що я він нього хочу, а мої звинувачення називав абсурдними. Доказів я не мав, бо він користувався ним лише тоді, коли я спав. Але у купе нікого крім нас не було, тому мої звинувачення були не безпідставні. Зрозумівши, що словами тут не зарадити, я згадав, що у мене в рюкзаку десь був прозорий клей.
Прокинувшись трішки раніше за сусіда, я намазав рушника тим клеєм і прикинувся ніби сплю. І звісно, я не помилявся, він таки узяв його та вийшов на коридор. Я чекав цього моменту, лише як ще колись чекав на подарунок від Діда Мороза у дитинстві! І він настав!
Коли сусід повернувся до купе, то не підбирав слів. Лайка була відбірна, а його обмазане клеєм обличчя я запам’ятаю на все життя..
