Юля була зайнята на роботі весь тиждень і з нетерпінням чекала вихідних, щоб відпочити. Але два дні минули за прибиранням і готуванням їжі. Крім того, поїхала допомогти свекрусі на дачі. Коли ж прийшов понеділок, прокинулася від головного болю та ознобу, розуміючи, що захворіла. Її чоловік Андрій, спав поруч, не помічаючи стану дружини.
Юля подивилася на свого чоловіка, замислившись над тим, коли ж вони стали такими чужими. Після семи років подружнього життя, вона стала для нього радше прислугою, ніж коханою жінкою.
Різкий біль знову схопив їй поперек. Вона розуміла, що хтось має відвести дитину в садок. Ранок був холодним, а її старий пуховик уже не грів. Юля сказала Андрію, що потребує нового одягу, але він знову став агресивним та відмовив, заявивши, що в сім’ї немає грошей на це, а йому потрібні нові інструменти. Жінка залишалась зі своїми проблемами сама.
Юля спробувала таки збудити чоловіка:
– Андрію, чи можеш ти відвести Мар’яну в садок? Мені потрібно до лікаря, я захворіла і дуже погано себе почуваю.
Андрій невдоволено повернувся у ліжку, відкрив очі та різко сів.
– Ти знову шукаєш чим мене завантажити? Відведи Мар’яну в садок, а потім їдь до лікаря. Я хочу відпочити, мені скоро на роботу, а я ще не втомлений,- промовив він, вмостившись спати.
– Тоді можеш, будь ласка, дати мені гроші на лікарню та аптеку? Я віддала свою зарплату на кредит за авто, якщо ти забув,- сказала Юля.
– Ти що, дружина олігарха? У мене немає грошей на лікарню, та й в поліклініці все безплатно,- відповів Андрій.
Юля почала плакати.
– Мене не хвилює, що в тебе температура. Приготуй мені їсти на роботу, заведи доньку в садок, а потім йди лікуйся. А то, звикла на жалість тиснути,- крикнув Андрій.
Юля ледве дійшла до кімнати, дістала скриньку з-під ліжка, в якій зберігалася заначка від чоловіка. Вони з Мар’яною пішли на вулицю, та щойно вийшли з під’їзду, тіло жінки здригнулось від морозного вітру.
Дитячий садок знаходився недалеко від їхнього будинку, і коли Мар’яну переодягали, Юля сіла на лавочці та заплющила очі. Це помітила вихователька і звернулася до неї зі стурбованим голосом, питаючи, чи все з нею гаразд.
Навіть чужа людина помітила проблеми зі здоров’ям, а рідному чоловіку байдуже. Зі скрутою на душі, Юля пішла до лікарні. Їй було так погано, що коли вона увійшла до кабінету лікаря, знепритомніла. Отямившись від запаху нашатирного спирту і побачила стурбовані обличчя лікарів, які оточували її.
Доктор поправив окуляри на носі та провів датчиком в області лівої нирки, заявивши, що Іра має гострий пієлонефрит та дуже високу температуру, яку не можна знизити без антибіотиків. Лікарі зробили першу ін’єкцію в лікарні, після чого Юлі довелося купити ліки та шприци в аптеці, щоб продовжити лікування самостійно. Вдома вона зустріла чоловіка, який вже снідав на кухні, і відчувши слабкість, забилася в куток дивана з градусником. Після декількох хвилин Андрій попросив її піти на кухню й наліпити вареників з картоплею та купити фермерську сметанку, якщо вона закінчилася.
Юля взяла градусник і побачила позначку 39,8. Вона передала градусник чоловікові.
– Андрію, мені зараз не до готування вареників. Лікар сказав, що у мене пієлонефрит і мені потрібно відпочивати. Ти можеш сам собі щось приготувати на обід, будь ласка.
Юля закрила очі, але раптом злякалась крику свого чоловіка:
– Ти можеш мати й 39,8, але я не можу іти голодним на роботу! – заверещав Андрій.
Юля відчувала, як сили починають покидати її, вона не змогла відповісти на Андрієві закиди.
Її вразило, як чоловік може бути таким бездушним та черствим.
Андрій швидко приготував яєшню й канапки з сиром та ковбасою, і відправився на роботу.
Юля згадала слова своєї бабусі: “Хто везе, того й поганяють“.
Коли чоловік пішов на роботу, зателефонувала до свого начальника та попросила тижневу відпустку власним коштом. Коли Андрій повернувся ввечері, то вдома на нього ніхто не чекав.
Юля вирішила переїхати з донькою до батьків, подала на розлучення, а через два роки зустріла іншого чоловіка.
Зараз вона щаслива, бо її по-справжньому люблять, без докорів та звинувачень.
