У 18 років я думала, що знайшла справжнє кохання. Але моя молодість і наївність були швидко викриті, коли я розповіла про свою вагітність коханому, і він зник без жодних роздумів. Залишившись наодинці з ситуацією, я прийняла рішення перервати вагітність, не зважаючи на попередження про можливі ускладнення і наслідки.
Хтось може вважати мій вибір жорстоким, але він був зроблений з думкою про інтереси моєї майбутньої дитини та мене самої. Я знала, що не зможу забезпечити своїй дитині життя, на яке вона заслуговує – без освіти, житла, роботи, фінансової стабільності. Я повинна була подумати й про своє власне майбутнє, і зрозуміла, що народження дитини означатиме повне самопожертвування.
Наслідки мого рішення було нелегко пережити. Я страждала від нічних кошмарів і докорів сумління, шукала розради в допомозі психолога. Мені знадобилися роки, щоб нарешті знайти спокій і відійти від травми пережитого.
Я розчарувалася в чоловіках і зосередилася на кар’єрі, зрештою ставши успішним менеджером компанії. Саме там я зустріла свого майбутнього чоловіка, першого чоловіка, якому мені було комфортно відкритися і довіритися. Він знав правду про моє минуле, і врешті-решт ми вирішили створити власну сім’ю.
Однак завагітніти виявилося непросто через наслідки попереднього хірургічного втручання. Хоча фізично я була здорова, процедура залишила тривалий вплив на мою здатність завагітніти. Не зважаючи на перешкоди, ми ніколи не втрачали надії.
Але з часом змирилися з тим, що будемо зустрічати старість лише удвох, і прийняли рішення зосередитися на тому, щоб жити для себе. Це може прозвучати лицемірно, але я була задоволена нашим життям і навіть часом відчувала вдячність за те, що так і не завагітніла.
Однак, коли мені виповнилося 45 років, в моєму організмі почали відбуватися тривожні зміни. Я постійно відчувала втому, часті головні болі, нудоту вранці. Побоюючись, що можу бути серйозно хворою, я звернулася до приватної клініки, щоб здати аналізи. Коли прийшли результати, я була шокована, почувши слова: “Вітаю, ви будете мамою”.
Ці слова повернули спогади про мене 18-річну, коли я вперше дізналася про свою попередню вагітність. Не зважаючи на те, що зараз я достатньо фінансово стабільна, щоб утримувати дитину, але виснажена і просто не хочу піклуватись про чиєсь життя. Мій організм став старшим, і я не впевнена, що зможу виносити здорову дитину до терміну.
Тепер я не знаю, як правильно вчинити. Чи варто наважуватись на материнство у такому віці?
