Ми з дружиною познайомились ще в університеті, вчились в одній групі і дуже швидко почали зустрічатись. У нас було все так, як і має бути у двох закоханих молодих людей. Ми часто гуляли, інколи навіть замість пар, ходили на вечірки і просто насолоджувались тим, що мали одне одного. Орендували квартиру разом і з’їхались ще коли були на останньому курсі навчання. У нас все було чудово і я вірив, що так буде завжди.
Через якийсь час Соломія, а саме так звали мою дівчину, повідомила мені, що завагітніла. Я не можу передати вам, який я був щасливий. Ми зіграли весілля якомога швидше і так були всі наші одногрупники. З батьками моя дружина теж ладнала, тож скоро ми мали б отримати все, про що можна мріяти.
Проте все сталось не так як я уявляв. Під час пологів стались якісь ускладнення, в деталі яких я не мав бажання вникати. Соломія померла, даючи життя нашій маленькій донечці. Я не міг повірити, що таке можливо. І найголовніше, я не міг зрозуміти чому так сталось, адже вона була чудовою людиною і заслуговувала на довге життя.
Сьогодні нашій донечці рік, а я все ще не прийшов до тями. Лише недавно ми розмовляли і мріяли про спільне майбутнє, яке вже ніколи не настане. Мені доводиться зі всім справлятись одному, але все ж, у мене є чому радіти.
Моя донька все більше стає схожа на матір. У мене забрали дружину, щоб подарувати такого прекрасного маленького ангела. Вона кожного дня нагадує мені про Соломію і я вдячний їй за це. Коли вона виросте, я обов’язково розкажу її, якою прекрасною людиною була її матір. Знаю, що вона буде пишатись нею.
На завершення хочеться попросити, щоб ви цінували ти, хто поруч, ніколи не знаєте, скільки часу вам залишилось провести разом.
