Ми з чоловіком побудували великий будинок, щоб на старість жити великою родиною. Наша донька нещодавно вийшла заміж і привела до нас жити свого чоловіка.
Донечці вже двадцять п’ять минуло, заміж потрібно виходити, то ж ми з чоловіком і не казали їй нічого. Кого собі обрала – з тим їй і жити.
Скажу чесно, він мені одразу ж не сподобався. Постійно він носом крутив.
У нас є така собі традиція, що ми зранку вішаємо один великий чистий рушник і ним всі витирають руки. І так щодня ми міняємо його на чистий. Так от, моєму зятеві це не до вподоби.
Він в нас дуже чистоплотний і нашого рушника бридиться. Йому, бачте, подавай його індивідуальні. Один для тіла, один для лиця, а один для рук.
Крім того у нас є при вході величезний тапок, у якому міститься багато пар різних тапочок. Тобто, хто перший додому повернеться, то й і обирає в яких ходитиме весь день.
Так я тут, нашому зятю не вгодиш. Він собі придумав, що його пара – зеленого кольору і брати їх – зась!
Я цього не розумію. Ти чужий чоловік, який прийшов до чужого дому на все готове. Живеш тут, ніщо тебе не турбує, грошей ні на їжу, ні на комунальні ти не витрачаєш. Одним словом – живеш у своє задоволення.
Так чого ж носом крутити і не дотримуватися правил, які були встановлені ще задовго до твоєї появи тут.
Мене це неабияк злостить. Чоловіка і синів також.
Але ж і дочку ми дуже любимо і не хочемо мішати її щастю. А раптом у них не заладиться – то ми ще й винними зостанемося.
І як тут бути? Останнім часом зять собі ще й окрему тарілку і кухонні прибори вибрав. Я боюсь уявити що ж далі на нас всіх очікує…
