Шістнадцять років тому я поїхала до Італії. Звичайно ж не від легкої долі. Чоловік любив випити, так і отримав хвору печінку і помер ще зовсім молодим.
Я залишилася з чотирма малими дітьми зовсім одна. Хоча, не зовсім. Мої батьки померли ще як я до школи ходила, а чоловікові – незадовго до нашого одруження.
У мене була лише одна бабуся. Моя бабуся. Вона була вже жінкою старшою, але вибору у мене не було. Я залишила чотирьох дітей на бабусю, якій вже минуло сімдесят років.
Більше ніж дванадцять років моя бабуся виховувала моїх дітей. Я за цей час приїжджала лише три рази, щоб не витрачати гроші, а купити щось дітям.
Пізніше бабуся померла і за старшого залишився мій старший син, якому на той час вже було двадцять шість років. Він один продовжував дивитися за сестрами, які були молодші. Їм було 20, 18 і 16 років відповідно.
Андрійко був у мене дуже розумним і розуміючим, працьовитим хлопцем. Одружуватися він не спішив доки не поставить сестер з моєю допомогою на ноги.
Та життя вирішило інакше і син закохався. Дочки отримали освіту і дві з них навіть вийшли заміж. Коли я приїздила на весілля – то син мене приємно вразив. Він всі гроші, які я висилала – відкладав. А дівчаткам віддавав свою зарплату. І до того ж ніколи мені про це не казав.
То ж на подарунки на весілля у нас гроші були. Хоча я їх просто заховала, а дарувала ті, які заробила спеціально для цих подій, а не ті які він відкладав.
Далі прийшла черга сина і він також одружився. Дружина його була хорошою дівчиною, скромною. От тільки із багатої родини.
Мій син вирішив на весілля зробити дружині подарунок – авто, на котре сам заробить. Працював він дуже важко.
Тоді я вирішила, що віддам всі гроші, які він зекономив за роки опіки за сестрами ще до його весілля. Сума там була дуже велика.
Але ж і син ні копійки з них не взяв за ці роки і утримував сестер з власної кишені, замість того, щоб піти кудись з друзями чи щось собі купити.
Того ж дня я попрямувала до банку і відкрила рахунок на ім’я свого сина, на який і перерахувала всю цю суму. Це мав бути мій подарунок до весілля. А на весілля він б отримав такий же – як і дві сестри.
От тільки мої три дочки як довідалися про це одразу ж розізлилися. Почали вимагати, щоб я і їм подарувала такі ж суми, або щоб розділила ті гроші на всіх чотирьох.
Мовляв, брат їх обмежував купу років і не давав гроші на розваги. А я йому такий щедрий дарунок роблю, а дівчата такого не отримували.
Зовсім нічого не розуміють. Я сказала, що це моє рішення і воно не обговорюється, а як хочуть мати гроші – хай працюють самі.
Мій хлопчик всі ці роки працював на двох роботах, брав собі шабашки, щоб вони собі ні в чому не відмовляли. Жалів мою працю і не смів і копійки з тої купки тратити. Хоча міг гуляти з друзями, витрачати гроші на розваги і ні в чому собі не відмовляти. Як це робили мої дочки.
Рішення своє я не зміню. От тільки, як жити далі – не знаю. Дочки сказали, що мене знати і не хочуть і на весілля до брата не підуть. Лише молодша дочка зайняла менш радикальну позицію. І то, лише тому, що живе зі мною.
А як би ви вчинили у моїй ситуації?
