Починаючи із дитинства, ще коли я гралася іграшками у «Дочки-матері» – я мріяла, що колись у мене буде справжня велика і міцна моя сім’я. Так і сталося. Я зустріла свого принца, вийшла за нього заміж і народила йому двійко дітей. Хлопчика і дівчинку.
Чоловік у мене досить серйозний і строгий. Ніжним він буває лише зі мною і з дочкою. А от сина він вирішив з дитинства виховувати як справжнього чоловіка. Щодо донечки – ми вирішили йти таким же шляхом, лише в ній ми вбачали справжню леді.
То й намагалися спілкуватися з дітьми відповідно, а не гратися у доброго і злого полісмена.
Одного разу, коли дітки гралися на килимку – син кинув свою машинку прямо в обличчя сестрі і ще й крикнув:
– Яка ти дурна і як ти мені надоїла! Хм!
Валерія, так звати наші дочку, одразу ж скривилася від болю, і вже хотіла плакати. Але швидко піднялася на ноги і побігла до ванної кімнати і тільки там почали котитися сльози з маленьких оченят.
Чоловік одразу підійшов до сина і сказав:
– Молодий юначе, у нас попереду важлива розмова. Ходімо!
Син і чоловік пішли до іншої кімнати. Тоді чоловік його запитав чи личить так поводитися. Син опустив голову і визнав свою помилку.
Далі чоловік запитав, чи син помітив те, що дочка повела себе, як істинна розумна жінка – вона і слова не сказала і попрямувала лити свої сльози так, щоб ніхто не бачив. Син погодився.
Тоді чоловік продовжив – і що ти повинен вчинити зараз?
Син вийшов з кімнати і постукав у двері ванни. Він простягнув сестрі машинку із словами:
– Пробач мене. Ти не дурна і я тебе люблю. Я зробив тобі боляче. Ось машинка, нею ти можеш мене вдарити у відповідь.
Валерія усміхнулася крізь сльози і міцно обійняла брата.
