Два роки тому я потрапила в місцевий пологовий, хоча з самого початку вагітності планувала, що народжуватиму в обласному. Але пологи почались дуже стрімко і ми з чоловіком поїхали туди, де ближче. Лікарі попереджали, що через вузькі стегна перейми можуть затягнутись, але на диво все відбулось досить швидко. Вже за кілька годин я тримала на руках свою донечку. Чоловік поїхав додому, бо мене перевели у палату, а його до нас не впустили. Крім мене там була ще одна жінка з немовлям. Я зразу звернула увагу, що вона циганка.
Ніколи з циганами близько не спілкувалась, але репутація в них не з найкращих. Тому перші кілька годин я постійно поглядала на свої речі, чи нічого не зникло. Проте, ми почали спілкуватись і я зрозуміла, що вона така ж молода матуся, як я і ніякої підлості від неї чекати не варто.
У першу ж ніч на нас чекала неприємна, навіть небезпечна для життя та здоров’я ситуація. Не знаю, що трапилось, але в лікарні вимкнули опалення. В палаті ставало все прохолодніше. Це була глибока зима, за вікном завірюха і вітер швидко видував рештки тепла через старі вікна лікарні. Я зразу подзвонила чоловікові, але його всередину не впустили. Вхід стороннім був заборонений. Я неймовірно здивувалась, коли почула від своєї сусідки, що зараз приїде її чоловік та все владнає. За годину в коридорі почувся якийсь галас. Це приїхав молодий батько з друзями, аби поставити нам в палату обігрівач. Медсестра аж розгубилась. Вона вже забула, що тут не можна знаходитись стороннім, почала обурюватись, що потім прийде великий рахунок за електрику. Тоді один із відвідувачів дістав пачку купюр та віддав їй з іронічною посмішкою. Проблема була вирішена за одну мить.
Вони ще побули трохи, помилувались на первістка подружжя та поїхали. До нас цілу ніч ходили жінки з інших палат, аби трохи зігрітись. Ось так циганська сім’я врятувала мене з донечкою від переохолодження. Зі своєю сусідкою по палаті ми досі листуємось у соцмережах.
