На час літніх канікул, свекруха вирішила повезти на відпочинок у Карпати доньку свого старшого сина. А нашу донечку брати із собою відмовилась, хоча прекрасно розуміє, що у нас немає фінансової спроможності, щоб звозити дитину на відпочинок самостійно, бо досі виплачуємо кредит за квартиру.
Ми з Андрієм мешкаємо окремо. А його старший брат Денис так і не з’їхав з батьківського дому, а привів туди невістку. Оскільки вони живуть, як одна сім’я, то й ставлення до онучок різне. Доньку старшого сина бабуся водить на гуртки, гуляє з нею та купує усілякі забаганки.
Цього літа Маргарита Семенівна вирушила на відпочинок у гори. Вона взяла із собою лише одну онучку, а іншій навіть не запропонувала. Коли я дізналась про їх плани, то попросила взяти Христинку із собою, але свекруха відмовилась, пояснивши, що моя дитина ще мала і за двома вона не вслідкує. Але ж між дівчатками усього рік різниці. Моїй донечці сім років, а доньці Дениса, відповідно, вісім. До того ж моя дитина набагато дисциплінованіша та спокійна.
Я не хотіла відступати й запропонувала, щоб цього року замість Богдани, вона взяла в Карпати мою Христину. Але та відповіла, що вже пообіцяла дитині й нічого змінювати не буде. Сказала, що нам потрібно старанніше працювати, щоб могли швидше виплатити кредит за квартиру. Тоді й гроші на відпочинок матимемо. Таким чином, через байдужість рідної бабусі, моя донька усе літо просиділа у квартирі. Маргарита Семенівна з Богданою приїхали задоволені, відпочилі, а моя дитина відчувала себе обділеною.
Я не розумію, чому таке різне ставлення?? Невже одна онучка гірша за іншу. Можливо, з двома дітьми справді важко, але хоча б, як виняток, хоч одного року звозила б Христину, замість своєї улюблениці. Я бачу цю несправедливість, але нічого змінити не можу.
