Якось так повелось, що в більшості випадків, донька має ближчі стосунки з батьками, ніж син.
Коли в мене народився синочок, чоловік наполіг, щоб батьки не втручались у процес виховання нашого первістка. Одразу після повернення з пологового, до нас завітали свекри. Вони раділи, що мають онука, не могли натішитись ним. Сказали, що приходитимуть частіше, щоб проводити з малюком вдосталь часу. Але чоловіка така ініціативність власних батьків не порадувала. Він крізь зуби їм відповів, що ми справимось і без їх участі. Я не могла не помітити, як вони засмутилися через категоричність сина, але не стали сперечатися. Попрощались і пішли додому.
На тому тижні до нас завітали мої мама з батьком. Вони теж тішились онуком, не спускали його з рук. Цілий день бавили малюка, а в кінці дня ми разом його покупали. Чоловік за цей час не проронив ні слова. Лише, коли батьки пішли додому, запитав, як це все розуміти? Мені було образливо чути таку інтонацію, з явними нотками докору. Я не розуміла звідки стільки негативу. Ледь стримуючи сльози відповіла, що не можу заборонити бабусі з дідусем бачитись з їх рідним онуком. Вони будуть приходити, коли скучать за ним. Чоловік нічого на це не відповів.
Минали роки, синочку вже виповнилось чотири, коли я завагітніла вдруге. Цього разу в нас народилась донечка. Ми раділи поповненню в сім’ї. Чоловік запросив на родини багато родичів та близьких друзів.
Мені стало цікаво для чого такий пишний бенкет. Тоді чоловік пояснив, що у нього тепер є донька, яка, як він сподівається, не повторить його помилок. А все тому, що він має з чим порівняти. У той час, коли мої батьки навідувались до онука коли хочуть, його батьки були обділені такими привілеями, з його з власної ініціативи. Хоча минуло вже немало років, але йому досі соромно, що так повівся з найріднішими людьми.
