«Хто тобі дав право так розмовляти з моїм сином. Ти навіть мізинця його не варта. Та, як він захоче, буде в нього десяток таких», — кричала мені у слухавку свекруха, після того, як синочок утік до неї жити.
Його образили мої слова про те, що в нього руки не з того місця ростуть. Але складається враження, що саме так і є.
Якось я прийшла додому з роботи, а в нас у шафі на коридорі дверцята провезли. Минулого разу мій батько підкрутив завісу і все було добре. Цього разу я попросила зробити те саме У чоловіка. Сама пішла готувати вечерю. Мені потрібно було передбачити чим це все закінчиться, ще коли він поліз за молотком. Але була стомлена після роботи і якось не надала цьому значення. А дарма. Як результат — зламані дверцята. Тоді й вирвалась з моїх уст та зловісна фраза після якої він схопив куртку і побіг геть з квартири. За кілька годин пролунав дзвінок від свекрухи.
Чоловік вже місяць живе у свекрухи. Він чекає, щоб я попросила у нього вибачення. Поводить себе, мов капризне дівчисько. Що це взагалі за чоловік, який біжить жалітись мамі після суперечки з дружиною. Мені це набридло. Завтра скажу: або хай повертається, або хай матуся шукає йому нову дружину.
