Суперечності між свекрухою та невісткою історія не нова. З цим стикались безліч моїх подруг та знайомих жінок. Я думала, у мене все буде інакше. Я не люблю конфліктів та завжди намагаюсь оминати гострі кути, але навіть це мені не допомогло.
Вже на першому знайомстві з майбутньою свекрухою, я відчула, що не припала їй до душі. Хоча Надія Іванівна мило посміхалась і вела чемну бесіду, але погляд підробити не можливо. Коли я дивилась їй у вічі, то бачила зневажливий оцінювальний погляд. При Сергієві вона була така лагідна, робила компліменти, але її аж перекошувало від кожного мого слова. Вона не зраділа новині про те, що ми плануємо одружитись. А на весілля навіть не дочекалась нарізання торту, пішла раніше, прикинувшись, що погано почувається.
Зараз ми мешкаємо у Сергієвій квартирі, тому у його матері ключі, звісно ж, є. Вона любить прийти, коли син ще на роботі, а я сама вдома. І кожного разу повчає мене, як правильно готувати, прибирати, доглядати за чоловіком і тому подібне. Й не зупиниться доти, доки в мене аж пара вухами піде. А коли досягне свого, просто йде собі. Мабуть, їй подобається знущатись наді мною, а те, що я не жаліюсь Сергію, лише тішить її. З кожним разом її зауваження та поведінка все більш безцеремонні. Потім ще й дивується, чому у нас досі дітей немає, а вона ж так хоче онуків бавити.
Зрештою, моєму терпінню прийшов кінець і я розказала про все чоловіку. Але Сергій не хотів вірити, що його матір на таке здатна. Тому наступного разу, коли вона прийшла до мене зі своїми повчаннями, я записала усе на диктофон. Мені навіть не довелося спонукати її до яскравого вияву емоцій. Вона, звикла до безкарності, поводилась, як справжня хамка й було очевидно, що намагається вивести мене з рівноваги. Як я вже ледь не плакала, вона спокійно пішла додому.
Коли чоловік повернувся з роботи, дала послухати йому зроблений мною запис. Сергій одразу їй зателефонував і не стримуючи гнів, сказав, що все знає і не хоче, щоб вона більше до нас приходила. Наступного дня ми змінили замок у вхідних дверях.
Мені ще довго довелося переборювати наслідки свекрушиних візитів, я навіть до психолога ходила. Минув час і у нас народився синочок. Моє життя заграло новими барвами. Зі свекрухою я так і не відновила спілкування, в гості до неї теж не ходжу. Сергій з нею помирився, але мене не примушує. Він пам’ятає, через що мені довелось пройти. В гості до бабусі онук ходить, я не забороняю, Надія Іванівна його любить.
