Я йшла до школи, щоб забрати донечку після уроків і стала свідком огидної картини. Моя Софійка навчається у четвертому класі. Її однокласника у той день забирав батько. Чоловік був настільки п’яний, що ледь теліпав ногами. Не знаю, як він взагалі туди дійшов. Від того видовище душа в п‘яти йшла. Як можна у такому стані наблизитись до дитини. Він все ж таки батько. Повинен відчувати якусь відповідальність.
Я не могла залишити це без уваги. Тому підійшла до них і сказала, що Юрко сьогодні ночує у нас. Написала гори батьку адресу і вручила зі словами, щоб приходив по сина, коли протверезіє.
Бідолашному хлопчику було так ніяково. Дорогою він не зронив ні слова. Хоча ще зовсім маленький, а в очах такий сум, ніби пів життя прожив, і непростого життя. Страшно уявити, чого він натерпівся.
Ми прийшли до нас додому. Дітей відправила мити руки, а сама стала готувати вечерю. Повечерявши, спробувала завести з Юрком ненав’язливо бесіду. Та ситуація, що відбулась біля шкільного подвір’я не є нормою. Дитина не повинна зростати у такому середовищі. Але не встигла сказати й слова, як хлопчик попросив телефон.
— Матусю, це я. Ти хвилювалась? Ні, я не з батьком. Я вдома у мами моєї однокласниці Софійку. Добре, даю.
Юрко передав слухавку мені. Його мама через сльози дякували мені, що я забрала її сина від того алкоголіка. Запитала мою домашню адресу й сказала, що зараз приїде.
Я була шокована тим, що вона мені розповіла. Виявляється, батько просто вкрав малого – забрав без дозволу матері. Вони з чоловіком не живуть разом. Жінка покинула його через пияцтво. Ось він і вирішив помститись, пограти у неї на нервах. Лише завдяки моїй небайдужості, хлопчик знову з мамою і йому нічого не загрожує.
