Коли мені виповнилося дев’ять років, батько нас покинув. Я була найстаршою з чотирьох дітей у нашій родині, моїм сестрам було сім, п’ять і три роки відповідно. Батько не міг впоратися з труднощами, які насувалися на багатодітну сім’ю. Він заробляв недостатньо коштів, повертався додому пізно, щоб уникнути маминих докорів. Але ж їй одній було важко доглядати за таким великим сімейством.
Одного дня батько пішов від нас, взявши з собою свої речі. Мама довго плакала, а ми стояли поруч і намагалися її заспокоїти, але це тільки збільшувало її розпач. Тепер вона лишилась абсолютно самотньою. Вже наступного дня вирушила на пошуки роботи, а я намагалась допомагати вдома, щоб мої сестри не створювали безлад та прибирали за собою. Як старша сестра, я стала для них прикладом. Мама працювала на двох роботах, аби забезпечити нашу родину.
Час швидко летить. Ми вже дорослі, тому допомагаємо мамі в складні часи. Тепер ми не дозволяємо їй обтяжувати себе, оскільки її здоров’я похитнулося. Забезпечуємо фінансово та усім необхідним. Ми з сестрами домовились, що кожен з нас даватиме мамі раз в місяць певну суму грошей.
Нещодавно у наше життя повернувся батько. Ми майже не пізнали його, він був кволий та старий. Звернувся до мами, намагаючись викликати у нас жалість. Хтось сказав йому, що ми утримуємо маму, і він сподівався, що допоможемо йому також. Ми поставили умову – якщо він бажає, можемо оформити його в будинок для літніх людей та оплатити його проживання там. Іншої допомоги може не чекати. Робимо це лише тому, що він є нашим батьком.
Той погодився на таку умову, оскільки не мав іншого виходу. Не хотів лишитись бездомним.
