Мені ніколи не щастило в особистому житті. Часто бувало, що той хто мені справді подобався, не відповідав взаємністю. А інколи траплялись відверті брехуни. Я вже втратила надію на щасливі взаємні стосунки.
І бабуся постійно підігрівала мої сумніви, говорячи, що з такими не одружуються. Дівчина повинна одягатись скромно, щоб чоловік захотів її заміж покликати й створити сім’ю. А, як подивиться на мої високі підбори та яскравий макіяж, то лише одне на думці. У моїй свідомості відклалось чітке переконання, що чоловіки обирають мене лише для короткотривалої втіхи, а потім просто тікають.
Проте, з приводу цього я не впадала у депресію. В мене зовсім інше було в думках. Я мріяла керувати власним автомобілем. Набрид громадський транспорт з постійною тиснявою та простоюванням в очікуванні маршрутки чи тролейбуса на зупинці.
Тому рішуче пішла й записалась на курси водіння в автошколу. Ще в перший день звернула увагу на молодого інструктора. Його звали Олександр. Він мені одразу сподобався: високий, кремезний брюнет зі світлими очима. Але я була впевнена, що до таких, як я йому байдуже. До того ж мені дали іншого інструктора.
Теоретичні заняття проводив Олександр. Він постійно виділяв мене серед інших та не зводив очей, коли щось розповідав. Мені навіть якось ніяково від цього було. А інколи й сердилась.
Коли я прийшла на практичне заняття, то замість мого інструктора, мене зустрів Олександр. Я думала, що він прийшов на тимчасову заміну, але виявляється, вони помінялись.
Доки ми їздили, Олександр всіляко намагався зі мною фліртувати. Робив компліменти та ніби випадково торкався. У мене було двояке відчуття. Мені це подобалось, але водночас злило. Вже за кілька занять я попросила повернути попереднього інструктора. Не хотіла закохатись, а потім знову відчути болюче розчарування.
Коли поверталась додому, до мене під’їхав Олександр. Він зупинився та запитав, чому я його уникаю, адже він не хотів нічого поганого. Я відповіла, що стосунки на кілька днів не для мене. А, такі чоловіки, як він, не обирають таких, як я для чогось серйозного.
Тоді Олександр взяв мене за руку, притягнув до себе та ніжно обійняв, поцілував що в плече:
— Ти не розумієш. Я закохався у тебе, як тільки побачив. І я не хочу стосунків на один, а мрію створити з тобою сім’ю. Вірю, що ми будемо щасливі разом.
Я не стала з ним сперечатись. Та й не могла. У мене вистрибувало серце з грудей та затуманився розум. Я піддалась почуттям і не помилилась. Ми з ним справді щасливі.
