У Олега довгожданий вихідний. Нарешті він може розслабитись та відпочити. Дружина з донечкою пішли на прогулянку. Він був сам у дома, коли у двері постукали. Здивувався, хто це може бути, адже нікого не чекав. Коли відчинив, на порозі стояв чоловік. Привітно посміхаючись, простягнув руку, щоб привітатись.
– Дозволиш увійти? Я довго добирався з нашого села. Підгайці пам’ятаєш?
Олег трохи посторонився, аби впустити чоловіка у квартиру. Олексій зайшов, роззирнувся по сторонах, обійшов усі кімнати та пішов на кухню. Він сів за стіл, як господар та став говорити:
– Ти ж знаєш, що в селі роботу знайти важко. Мій син цього року закінчує школу. Я хочу, щоб навчався в місті. А з житлом проблеми, нема де його прилаштувати. От, я й подумав, що у мене ж родич там живе. Сподіваюсь ти приймеш мого Тараса до себе. Він хлопець молодий, боюсь, аби в яку халепу не вляпався, відчувши свободу. А ти будеш за ним наглядати.
– А з чого ви взяли, що я приймаю квартирантів?
– Тарас не квартирант, а родич твій. Родичам потрібно допомагати.
– Почнемо з того, що ви мене не запитуєте, а ставите перед фактом. До того ж я вас згадав. Це ви мого батька підставили на фермі. Самі нишком виносили зерно, а вину скинули на нього.
– Та це було сто років тому. Твого батька вже скільки років немає, а ти мені пригадуєш колишні гріхи.
– Так, ви ж самі кажете, що родичі повинні допомагати, а не підставляти, як ви мого тата. І я ще раз повторю, я не збираюсь брати до себе вашого сина.
– Як ти схожий на свого батька! Такий само впертий, та безкомпромісний. То й добре, що я його тоді підставив. Хоч якимось чином дістав його.
– Забирайся з мого дому!
Нахабний родич ніяк не хотів заспокоїтись. Всю дорогу до дверей ішов та бурчав. На порозі зіткнувся з дружиною та донькою Олега. Навіть не привітавшись, пішов геть.
– Тату, а хто це був?
– Чоловік квартирою помилився,- відповів Олег.
Потім він все розказав дружині. Був неймовірно обурений, такою безцеремонністю. Його квартира не гуртожиток. А родичі вже другий рік дістають своїм нахабством. Кожен впевнений, що раз Олег мешкає у місті, то зобов’язаний виділити частину житлової площі для когось з їх дітей. То дока вступає в університет, то сину нема де жити. Коли Олег був у їхньому віці, то ні на кого не надіявся, все починав сам, з нуля. Довелось і в гуртожитку і на орендованих квартирах пожити. Нічого, витримав і зараз може собою гордитись, бо всього досяг самостійно. Чому він повинен глядіти чужих дітей, з якими взагалі не знайомий.
Можливо він Олег чинить егоїстично, але він господар цієї квартири. Того йому вирішувати чи селити в себе когось, чи ні.
