Знаєте, мені просто в голові не вкладається, як усі ці роки я могла закривати очі на те, що відбувалося у моєму житті. Я мовчки терпіла і переконувала себе, що все у мене так як і має бути.
Я вийшла заміж у досить пізньому віці, а стала мамою ще пізніше. Заміж я вийшла у двадцять шість років. Більше п’яти років ми з чоловіком ніяк не могли завагітніти. Здали купу аналізів, пройшли ще більше процедур і от нарешті ми дізналися, що станемо батьками.
Ми були дуже щасливими і з нетерпінням чекали на появу на світ нашого малюка. Ми обоє були вже дорослими людьми і добре ладили один з одним у побутових питаннях. Сварок у нас практично не було, попри те, що ми обоє за своєю натурою – лідери.
Народився син. Ми були на сьомому небі від щастя. Та перші місяці даються усім дуже важко. Я практично не спала, ще й в дитини були проблеми із животиком. Син постійно хникав і плакав, заспокоювався лише у мене на руках.
То ж я постійно його носила і колисала. Чоловік все більше і більше не міг цього терпіти. Він постійно злився, адже я нічого не встигала по дому. А він хотів, щоб я ще й йому приділяла увагу. Я ж теж не можу розірватися.
Про те, щоб він з дитиною посидів хоч годинку – другу і мови бути не могло. Спочатку він знаходив різні відмовки, а потім і зовсім почав повертатися з роботи дуже пізно, а йти з самого ранку.
Так тривало кілька місяців. Коли сину виповнилося пів року, то чоловік взяв собі за звичку залишатися у своїх батьків на ніч. Він аргументував такі нічліги тим, що то в нього наради і зустрічі і потрібно ґрунтовно підготуватися.
Мої батьки жили в іншій області, то ж не могли мені допомагати. Хоча мама приїздила на кілька тижнів двічі. Тоді я могла спокійно в душ сходити. Одного разу навіть на манікюр потрапила.
Свекруха сказала, що вона своїх дітей вибавила і не має часу на моїх. Мовляв, я в змозі сама дитину глядіти. А у свекрухи спортзал, перукарня, шопінг – не до внука їй одним словом.
Чоловік взагалі інколи трубку не підіймав. Добре, що продукти і інші необхідні речі нам купував і привозив. Адже тягнути каляску і пакети – це надто важко для мене.
Одного разу мені зателефонували з поліклініки і повідомили, що мої аналізи не хороші, щоб я терміново прийшла до лікаря.
Залишити сина, як ви розумієте не було з ким. Тоді я вирішила спробувати, а раптом пощастить і набрала свого свекора. І о диво! Він люб’язно погодився прогулятися по парку із онуком.
Далі ми розговорилися і виявилося, що своїх дітей він вибавив, щоб дружина відпочила. А йому і синові його дружина сказала, що я проти допомоги від них і не хочу, щоб вони приходили до онука.
От такої! От і стерво, а не свекруха!
З того дня я твердо вирішила, що пора міняти щось в житті. Я попросила лікаря і мене положили до лікарні покапатися, щоб підняти показники аналізів. А сина я відвезла до свекрухи і вручила їм його.
Як не як вона бабуся. Та й тато міг би сину приділяти уваги.
Ті два тижні, що я провела у лікарні були для мене справжнім відпочинком. Я виспалася, мала час для себе.
А от чоловік почав мене цінувати і повернувся додому. Свекор лиш хитро усміхався збоку.
