Я завжди міряла стати матір’ю. І не зважаючи на те, що я вже всім років як заміжня, у мене їх досі немає. Чоловік завжди казав, що ще не час.
Але доля розпорядилась інакше і я завагітніла. Я навіть не можу передати вам мою радість.
Я одразу почала готуватись до появи дитини. Почала обирати ім’я і вирішувати, які з кімнат можна перелаштувати під дитячу. Навіть згадала, що сестра обіцяла віддати стару коляску, коли виникне потреба. Я не знаю як можна ще 9 місяців чекати на свою крихітку.
Чоловік, на жаль, не розділив моєї радості. Сказав, що не готовий до дитини. Навіть запропонував мені зробити аборт. Заявив, що не матиме часу на її виховання і не хоче годувати ще один рот.
Я б нізащо в світі не допустила вбивства власної дитини. До того ж такої бажаної.
Я стала думати як вмовити чоловіка, щоб він змирився із тим, що на нас чекає. Я так давно мріла про це і не втрачу цієї можливості. А що якщо більше не вдасться завагітніти. Мені все ж-таки більше не 20. Ні, я не збираюсь відмовлятись від такого подарунку долі.
Я розумію свого чоловіка. Він багато працює і вважає, що не готовий до такої відповідальності. Але я впевнена, що коли він візьме свою дитину на руки він змінить свою думку і полюбить її всім серцем.
Я пообіцяла йому, що сама займусь вихованням дитини і йому не доведеться відриватись від роботи, щоб доглядати за нею.
Мені вдалось його вмовити, хоч це й було непросто.
З часом я стала набирати вагу і втрачати сили. Але не зважаючи ні на що, я продовжила ходити на роботу. Знала-бо, що мій чоловік дуже хвилюється про гроші і не хотіла його злити.
Тож я продовжувала працювати, поки зовсім не знесилилась. Виявляється виношувати дитину – це сама по собі важка робота.
Врешті-решт я здалась і взяла декретну відпустку. Чоловік був трохи незадоволеним, але розумів, що у нього не залишилось вибору і доведеться миритись із моїм станом.
Я ж не могла вчинити інакше. А раптом на роботі щось би трапилось. Я не могла допустити, щоб із малюком щось сталось.
Чоловікові довелось взяти ще одну зміну на роботі, щоб ми могли оплатити всі потреби, тож ми стали бачитись набагато рідше.
Він спершу багато нарікав, а потім просто перестав зі мною розмовляти. Я продовжувала сподіватись, що з народженням дитини все зміниться.
Хоч пологи у мене і пройшли з ускладненням, але я була дуже щаслива зустрітись зі своїм сином. Я не знала, що можна так сильно когось любити.
Проте після виписки з лікарні все стало ще гірше. Я була дуже слабка, тож чоловікові довелось взяти відпустку, щоб доглядати за мною.
Здається це і стало для нього останньою краплею. Ми повністю віддалились.
З часом я запропонувала йому розлучитись. Не могла терпіти те, з якої відразою він дивився на мене і на нашого сина. Краще одній, ніж із ним.
Дитина залишилась зі мною, а чоловік вже встиг знайти собі нову жінку. Сподіваюсь вона принесе йому більше щастя.
