Моєї мами не стало коли народжувала мене. І що для мене досі дивно і не зрозуміло, це ставлення батька до мене. Воно було зовсім не батьківським. З якихось незрозумілих для мене причин він був байдужий до мене. А коли він вдруге одружився, то я взагалі стала не потрібною. Він був готовий віддати мене на виховання першому, хто погодиться, а мені було лише 13. Слава Богу, що саме бабуся забрала мене до себе. Попри всю неприязнь до батька, мене вона дуже любила, тож ми стали жити вдвох на її маленьку пенсію.
Мій батько навіть не думав нам допомагати. Спершу приходив зрідка, а потім і зовсім зник з мого життя. А з бабусею ми жили душа в душу. Вона своєю любов’ю замінила мені обох батьків. Вона завжди була моєю найкращою подругою, тож коли вона померла, а мені на той час було 20, я дуже сумувала.
Вона довго хворіла, то в заповіті віддала мені свою квартиру ще за пів року до своєї смерті. Я переїхала туди і намагалась налагодити життя, коли раптом отримала неочікуваного гостя. Батько приїхав. Ми шість років не бачились, а він заявився, ще й не сам, а зі своєю дружиною, щоб вимагати від мене переписати квартиру на нього. Сказав, що мені така велика не потрібна, тож це буде розумним рішенням. Я і слухати його не стала, закрила перед ними двері і сказала більше не повертатись. Не могла повірити, що йому вистачило наглості.
З того часу пройшло вже чотири роки. Я вийшла заміж і народила прекрасну дівчинку. Загалом життя було чудовим. А потім знову з’явився він. Виявилось, що його «кохана», таємно від нього продала квартиру і втекла з молодим хлопцем. Він ж залишився сам і без даху над головою. Він очікував, що я прийму його до себе, але я мудріша. Зателефонувала його хворій сестрі і домовилась, що вона прийме його, якщо він буде про неї дбати.
Батько погодився, хоч і назвав мене невдячною.
Цікаво за що я повинна бути вдячною? За те, що покинув мене і більше десяти років не існував у моєму житті? Хай радіє, що я взагалі погодилась йому допомогти.
