Не можу повірити, що зі мною таке сталось.
Мені соромно розповідати цю історію, але можливо комусь з вас вона послужити уроком. Мені 62 і я виховав двох дітей. Моя дружина померла чотири роки тому, від серцевого нападу, тож тепер я живу один. Старша донька розумна і старанна, тож вийшла заміж, живе щасливим життям у столиці. У молодшої доньки зовсім інша історія.
Вона не одружена. Була, але швидко розлучилась і сама у тому винна. Від безвиході вона часто п’є і проводить час у невідомих і зовсім не достойних компанія. І що найгірше – це все за мій рахунок.
Мені не відомо, коли до такого дійшло. Вона добре вчилась в школі, відвідувала різні гуртки і любила життя. Я думав, що після університету їй вдасться влаштувати своє життя. Але у ВНЗ вона вирішила не йти, сказала, що вища освіта зараз нікому не потрібна.
Натомість, вона не лише не влаштувалась на роботу, але й стала зустрічатись із не надто приємним хлопцем. Він мені одразу не сподобався, але це ж її вибір.
Невдовзі донька почала жалітись, що свекруха її не любить. Постійно звинувачує у лінивстві і змушує іти на роботу. А погоджувався із нею, але у голос нічого не сказав. Лише спробував натякнути доньці, що, можливо, варто хоча б записатись на якісь курси.
Через постійні дорікання матері, чоловік покинув мою доньку. Я намагався допомагати їй всім, чим міг. Вона навіть попросила мою карточку, куди приходить пенсія, на перший час, поки не влаштується на роботу. Але кому ж вона потрібна без освіти і без умінь. Подруга намагалась влаштувати її касиром у супермаркеті, але дочка заявила, що їй соромно займатись такою роботою. А куди вона хоче влаштуватись без освіти?
Пройшло вже пів року, а вона досі безробітна.
І моя карточка досі у неї. Не хоче повертати, каже, що у неї ще все життя попереду, тож їй більше потрібні кошти. А мені за що жити?
Єдине, що допомагає мені триматись на плаву – моя старша донька. Вона почала допомагати фінансово відколи вперше пішла на роботу. І от досі, щомісяця, вона присилає кошти на необхідні продукти і ліки. Цього ледве вистачає, але я не смію жалітись.
Я не хочу розповідати їй, що її молодша сестра забрала мою карточку і, що вся пенсія дістається їй. Навіть не знаю як це зробити. Я не хочу, щоб мої діти ворогували між собою. Та й я боюсь, що їй не сподобається, що приховував від неї таку інформацію.
Я не можу перестати звинувачувати себе у тому, що сталось. Мабуть, я приділив надто мало часу її вихованню. Як інакше пояснити те, що вона не поважає рідного батька. Сподіваюсь моя історія вбереже вас від схожих помилок.
