Я тільки-но виплатила останній внесок за кредит на свою квартиру і задоволена поверталася додому. Це ж справжнє щастя розуміти, що от тепер ти можеш собі придбати будь-що, а не економити і відкладати, бо потрібно двадцятого числа кожного місяця прямувати в банк.
Я йшла спокійно і радісно, мабуть аж за сильно. Тут у поле мого зору потрапив… хвостик…
Я побачила, що із відсунутого на третину каналізаційного люка видніється світлий хвостик. Мені стало одразу ж страшно, що бідолашна тваринка вже загинула або може трапитися з нею щось погане.
Я зігнулася і почала акуратно запихати руку у отвір. Тоді я нащупала животик тваринки і тільки тоді підняла кришку люка. Чи було мені страшно – ще б пак! Адже мою руку могли покусати. Але життя – цінніше!
Так як врятувала життя малесенькому цуценяті. Воно на мене дивилося жалібно і з подякою, час від часу я відчувала, як сильно воно тремтить.
Залишити його там, на вулиці, де на кожному кроці небезпека я не могла. Брати до себе додому я теж боялася, адже в мене новенька квартира і свіжий ремонт.
Але емоції взяли гору. Я запитала малого чи він не буде шкодити у нас вдома. Він підняв лапку і пошкрабав мене.
Так ми і живемо вже більше року удвох. Кожен мій ранок розпочинається із потягування цієї собаки, далі ми гладимо його животик і виходимо на прогулянку.
А холодними вечорами мій вірний друг чудово зігріває мої зимні ноги. Наша дружба стає міцнішою з кожним днем.
І, до речі, він не зробив жодної пакості вдома. З першого дня він мені повідомляв коли йому потрібно на вулицю по своїх потребах. А коли я затримувалася на роботі – він терпляче чекав.
Ось така у нас історія цікава.
