Я не знаю як до такого дійшло, але цього року я проведу Пасхальні свята не зі своїм рідним сином, а з невісткою та внуками. І не тому, що син зник, чи не має можливості приїхати, а тому, що його не запросили. Після розлучення я ясно дав йому зрозуміти, що іншої жінки в домі терпіти не буду.
Вони розлучились три роки тому. Я досі не розумію, що зробив не так у вихованні. Чому мій син зраджував і врешті-решт узагалі пішов до іншої. Ще й тоді, коли дізнався, що вдруге стане батьком. Я був вірним його матері до останнього дня.
І зраджував він довго. Часто затримувався на роботі або проводив час зі своїми «друзями». А Віка, невістка моя, у цей час все для нього робила. Крутилась вдома, їсти готувала до його приходу, а він навіть не завжди повертався. А потім узагалі заявив, що іде до іншої. Пообіцяв побудувати нову сім’ю, забувши про стару.
Я одразу його не підтримав. Довго сварився і намагався його напоумити. Мені досі соромно перед Вікою. Залишити малих дітей без батьківської опіки заради власного короткотривалого задоволення.
Син і слухати мене не став, а через пів року одружився вдруге. Довго вмовляв, щоб ми познайомились, але я вперто стояв на своєму. Лише раз бачив її фотографію і більшого не хочу. Навіть коли у них народилась донька, я не змінив своєї думки. Він не лише дружині зрадив, але й зрадив мою до нього довіру.
Мої єдині внуки – це діти Віки. А більше мені не потрібно. Навіть якщо вони не винні у гріхах мого сина, все одно не бажаю мати з ними нічого спільного. Від сина я не відмовлявся. Одразу сказав йому, що може навідуватись коли забажає. Але один. Він на таке не погодився, тож тепер всі свята я проводжу з невістками і внуками.
У нас чудові стосунки. Віка мені як рідна донька. Ми постійно підтримуємо зв’язок. Вона завжди може не мене розраховувати. Я приїду, пораджу, допоможу. Вона вдруге одружуватись не планує, але й на сина образи не тримає. Чудова жінка. Не знаю як можна було її покинути.
І внуків я люблю. Дві дівчинки. Я стараюсь допомагати у вихованні, якось компенсувати нестачу батьківської любові. Завжди приношу їм іграшки і солодощі. І вони свого діда люблять. Але мені їх шкода. Батьки Віки живуть далеко, тож я їхня єдина допомога, але вони жодного разу не нарікали.
От і зараз я допомагаю з приготуванням до свята. Всі дружно збираємо кошик і готуємось до святкового застілля. Внукам я купив подарунків. Вони завжди мене втішають. І я все життя витрачу, щоб зробити їх щасливими.
